Ти думаєш – я стала на коліна?
Я тільки зав'язала берці!
Жіноче ім я в мене – Україна!
Любов і гордість оповили серце!Ти думаєш – мене здолати? –
І грози, й гради ранять мої груди…
Не раз приходилось мені вмирати,
Щоб знову відродитися і бути!Та вірю я, що зацвіте калина,
І кануть в небуття на схід тумани...
Що мати дочекається на сина!
А я схилилася перев'язати рани…Стою на краю прірви і молюся –
І сум, і віра, і надія в серці!
А ти чекаєш, що я похитнуся?!
Ні! – Cхилилась тільки зав'язати берці!
12.01 2015
* * *
Найкращих забирають небеса…
А вересень тче чорну хустину…
Як дощ осінній – падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!Не тужи, матусю, я прийду у сні –
Тихенько обійму тебе за плечі,
Журавликом прилину навесні,
Засвічу зірку у холодний вечір…Тримайтесь, тату, не повернусь я живим…
Так щось нестерпно палить груди,
Я вмерти не боявся молодим –
Дивитись страшно, коли гинуть люди.