Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Поезія
Поезія Злати-Зоряни Паламарчук
Сучасним отаманам Російсько-української війни
Ви кажете стомилися - війна
вже не дивує - з нею можна жити
Так ніби поруч вже її нема
А як і є – то можна відслужитиТак ніби серце не сприймає куль
Так ніби все це видумка й омана
Годинник зупинився на нуль-нуль
І серце зупинилось в отаманаНехай ти цю війну переживеш
Я всім її бажаю пережити
Та кожному хто взявся відслужити
Життя хай стане безміром без меж
* * *
Він, Вона і війна...
В її словах всі почуття,
В його - лиш стукіт в скроню.
Її любов дає життя,
Його - туман безсоння.Щебече сонце їй казки,
Зустрічний птах радіє,
Їй небо ллє до рук зірки.
Йому - лиш дощ за шию.Вона літала уві снах,
Пір'їнкою неначе,
Для нього сон - це морок, страх,
Він сни свої не бачив.
Олексій Крачило: «Дещиця проміння – всередині нас»
Січень 23, 2017 - 10:44 — perohanych* * *
В сусідній кімнаті гуде телевізор,
Новини невтішні — усі про війну.
Душа скам’яніла, душа — мов залізо,
Яке незабаром у горно жбурнуть.Терор, махінації, знову збідніння —
Стривожено слухаєм дикторів ми.
І просимо Бога, що дасть нам спасіння,
Відвести від нас чорні руки пітьми.Хоча б трохи світла, але, безперечно,
Дещиця проміння — всередині нас.
А промінь, за визначенням, безкінечний,
Аби в початковій він точці не згас.
* * *
Мов по накатаній дорозі
Курсує кожний Новий рік.
І я плетусь в цьому обозі,
Свій ототожнюючи вік.
Поезія Дарочки Москаленко
***
Твої очі, що кольору чайки,
Грають щоночі зі світом у шахи,
Забуваючи про втому,
Та обирають новий светр у шафі щоранку,
А вийшовши із дому, так і не вимикають
У собі сумну колискову.
А довкола…
Так мало твоїх стихій, квітів
І того, хто не знає кришталевих рук та дій.
Твоя вулиця сьогодні стала прозоро-зимова.
Нема обіймів, лиш завтрашній сніг поцілує
Ті руки, що дрімають у кишенях,
Бо ти – той, що мені пахнеш музикою та вишневим варенням.
У кінчиках пальців живе твій красивий поранений Бог…
А зап’ястя, що ледь не поїли мурахи,
Ще дихає пилом з оркестрової ями
До самих прісних тривог.
Але у кулуарах цієї осені літають люди,
І тобі здається, що довкола лише
Трикотажні та зламані посмішки,
Холодні розмови, знеструмлене місто…
І ти – такий теплий та для всіх паперовий.
Ми усі помремо...
Січень 20, 2017 - 22:07 — perohanychМи усі помремо. Хтось в бою на Донбасі,
Ну, а хто за столом, конструюючи вірш.
Косорука прийде, як завжди, не на часі
По руків'я вжене невблаганності ніж.Ми усі помремо. Уві сні, чи у муках,
Віддаючи своє немовляті життя.
Не чекай, що з небес, під божественні звуки,
Ти устигнеш зректи щирих слів каяття.Ми усі помремо. Хтось в молитві до Бога
У братів бойових на тремтячих руках,
І пекуча сльоза у кінці епілога
Діамантом сяйне на солдатських щоках.
"Легенький сніг ледь стелиться незримо..."
Січень 17, 2017 - 23:16 — perohanychЛегенький сніг ледь стелиться незримо,
Стискає подих ятрий морозець,
А я у слові знов шукаю риму
Ту саму, що торкається сердець...Ту саму, що здіймає в піднебесся,Ту саму, що в мелодію складе,Шукаю - хоч на мить нехай воскресне,Та моя рима не до мене йде...
Поезія Тетяни Возбранної (Миколюк)
А я живу зеленим літом
Вже пахне осінь теплим житнім хлібом.
І ранок прокидається дощем.
Батьківська хата, вишивана цвітом,
Кидає рушника на літ плече.Під вікнами гуляє сон дитячий.
І мамин хліб рум’яніє в печі.
Там за столом сидить моя удача,
Замудрена мугиканням сичів.Сміються яблуні, вагітні плодом.
Десь на причілку гріє спину кіт.
Любов правічна з батьківського роду
Разом зі мною лине в світ.Збирає сонечок з кущів малини
Дитинство, босоноге та юрке…
І кров’ю наливається калина,
У юнку вироста дитина,
Летить в життя виконувать «піке».
Нерозділене...
(Триптих)
1.
Вона:
Буває, як вечір
На плечі сідає,
Мені твого погляду
Не вистачає.
І наче причастя –
Дорога до щастя.
Іду - не спиняюсь,
Ні в чому не каюсь…
А зорі під ноги…
Зникають тривоги.
У скриньці жадань
Цілих сім побажань:
Зустріти, Зігріти,
Лишитись, Любити,
Вуста цілувати,
За руку тримати,
Щоб серце до серця…
Та чи одізвешся?
Прощання
Січень 10, 2017 - 16:46 — perohanych
Світлані Костюк
Прощалась… Над рідним порогом,
Труна опускалася тричі…
Живемо і ходим під Богом,
До нього йдемó, як покличе.Він добрий, дає й забирає,
І віримо, що справедливо,
До свого вітцíвського раю…
Та все ж сподівались на диво…Життя розірвалось намисто…
Хіба ж нарікала на долю?
Лежала спокійно-врочиста,
І світла… Без муки і болю…
Поезія Галини Романівни Корицької
Виграє Великдень дзвоном
Виграє Великдень дзвоном,
Воскресіння сповіщає,
Хай добром і світлим миром
До оселі завітає.
Хай гаївками лунає Від Дніпра до Сяну,
І писанками виграє
В днину цю весняну.
Щоб щасливилося всім Від хати до хати,
Добра, сонця і життя Хочу побажати.
(2016)
Учителю!
Низький уклін за музику душі Твоєї,
За щирість слів, за круговерть думок,
За поштовх до здійснення моєї мрії,
За неймовірний мудрості урок.
Олександр Бившев. Російському окупанту (рос.)
Січень 8, 2017 - 12:22 — perohanych
Доброго здоров'я! Вирішив запропонувати вам свій найновіший вірш з «Українського циклу». Здоров'я і всіх вам благ в новому році! СЛАВА УКРАЇНІ!
РОССИЙСКОМУ ОККУПАНТУ
Горько плачет «укропа» вдова. –
Не вернётся Микола из плена.
«Отпускник», слышишь эти слова
«Чтоб твой род до седьмого колена!..»?Путь москальской державы кровав.
Вот ещё одна страшная драма…
Хлопчик тянет её за рукав:
«Де наш тато, скажи мені, мамо?..»
Ярина Мавка: "Я така неминуча..." (нові поезії)
Січень 5, 2017 - 14:49 — perohanych
***
Коли качелі річок
Опускаються на коліна
Цей тендітний листопад
Виймає ноти й скрипічні ключі
Грає відгомін дзвонів
На органі …..
***
Я віддам свій барвінок
Тобі
Натщесерце
Назовсім
Барвінок сніжинок
Обплете твоє тіло
….зранку
