Жінка-УКРАЇНКА

 Світлані Костюк

Прощалась… Над рідним порогом,
Труна опускалася тричі…
Живемо і ходим під Богом,
До нього йдемó, як покличе.

Він добрий, дає й забирає,
І віримо, що справедливо,
До свого вітцíвського раю…
Та все ж сподівались на диво…

Життя розірвалось намисто…
Хіба ж нарікала на долю?
Лежала спокійно-врочиста,
І світла… Без муки і болю…

Людей цих і небо високе
Любила всією душею…
Родина стоїть одиноко,
Й віршí, недописані нею…

Вінки в узголів’ї на чатах –
То прагнень обірвані цíлі,
Неначе листки непочаті,
Як поле до цвинтаря білі…

Тій пісні забракло півслова –
Був заспів потужний, пророчий!
… Вінок “Від поетів зі Львова”
Стрічкáми на вітрі тріпоче…

Іван Гентош
9.01.2017

9.01.2017