Культурна референтура ОУН оголошує конкурс патріотичної поезії імені Олени Теліги та Олега Ольжича

З лютого 2019 р. виповнюється 90 років з дня створення Організації Українських Націоналістів – провідної політичної сили української нації в послідовній, безкомпромісній, жертовній боротьбі  за відновлення Української Самостійної Соборної Держави.

Ясна річ, ця самовіддана боротьба велася не лише збройно й політично.Надзвичайно потужна зброя – слово, самобутня українська національна культура. Це дуже добре знали славетні українські поети Олена Теліга та Олег Ольжич, які очолювали Культурну референтуру ОУН (КР ОУН). Їхня творчість стала взірцем української патріотичної поезії.

«Забезпечення гендерної рівності – це не «сезонне» пожвавлення і не передвиборча риторика. Це наша спільна кропітка робота, це «скеля, яку ми щоденно довбаємо» разом з вами», – заявила Віце-прем`єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе під час парламентських слухань «Запобігання та протидія дискримінації жінок з вразливих соціальних груп».

Іванна Климпуш-Цинцадзе високо оцінила урядово-парламентську співпрацю із забезпечення гендерної рівності, зокрема, зусилля, яких докладає в цій роботі Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, а також Міжфракційне депутатське об`єднання «Рівні можливості».

Сергій Байдовський у пам’яті багатьох назавжди залишиться молодим, високим, худорлявим юнаком з очима кольору неба, зі щирою посмішкою, веселою вдачею та неймовірно позитивною енергетикою.

Він був ще зовсім молодим і, як усі наші Герої, невтомним мрійником. Але цим мріям Сергійка не судилось здійснитися…

Вранці 20 лютого 2014 року злощасний постріл снайпера забрав у хлопця усі мрії, зупинивши його велике серце, яке ще тричі забивалось з надією вижити.

Понад усе Сергій хотів, щоб його Україна була по-справжньому вільною, самостійною, процвітаючою державою – країною, якою б захоплювався увесь світ.

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.ISBN 978-617-517-292-6
УДК 821.161.2-3

Під час Форуму видавців-2018 у Львові членкині НСПУ дніпрянки Еліна Заржицька та Ольга Рєпіна презентували свій соціально-психологічний роман «Убити Антиципатора». Писати роман авторки почали в час, коли тільки-но закінчилось велике Протистояння сил світла й темряви на головній площі нашої країни – Майдані; коли пронизливо «закричали» у місті на Дніпрі «швидкі», що везли у шпиталі важкопоранених бійців... Мабуть, тому, й просякнутий цей роман великою любов’ю? Любов’ю та коханням... Любов’ю до рідної землі та рідної мови, односельців та однодумців. Справжнім коханням та пристрастю... Справжньою, земною, з емоціями і невдоволенням собою, з очікуванням дива і розчаруванням.

Тож роман водночас є альтернативною історією, яка розвивається в іншому напрямі. Тому авторки не називають напряму столицю Києвом – у авторок це просто Місто. Майдан стає Площею, «беркути» – «грифами», тітушки – сірками, а керівника Країни кличуть Антиципатором.

Про війну має право писати той, хто на ній був. Якими б розкішною уявою чи вправним пером ми не володіли, відчути війну на смак, запах, звук може лише солдат. І влити ці відчуття в слова, так само, як зброяр виливає з олова кулю, як побратими вливають поминальні 100 г у гранчак. Так народжується епос про війну, в якому співіснують біль і страх, надія і віра, покинуті будинки і скавуління псів, особливі воєнні ритуали і рахунок для убитих ворогів... І над словами, степами, тілами - соняхи, чиїх чорних сліз не приймають ні земля, ні ховрахи.

Соняхи у виставі "Війни нема.. Є" за творами письменника Бориса Гуменюка - окремі символи. Вони гинуть, як солдати, висихають, як матері, від горя, стають візуальними, духовним костурами для героя.
 
Вистава загалом насичена символікою, алюзіями, афоризмами, репліками із класики. І монолог Шекспірівського Гамлета дуже добре вплітається у тексти Гуменюка. Війна, Любов, Природа - три посестри, яких часом не відрізниш одна від одної, крокують поруч із Солдатом. Музи? Мойри? Випробування? Вочевидь, усе разом і трохи більше. 

 Почесною нагородою Міжнародної літературно-мистецької Академії України – міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи (рішення №11) нещодавно відзначений доктор теологічних та кандидат історичних наук, настоятель Свято-Покровської церкви міста Копичинці на Тернопільщині Василь Антонович Погорецький – за визначну творчу, наукову та громадську діяльність.

Отець-доктор Василь Погорецький – відомий громадський діяч, член національних спілок письменників, журналістів та краєзнавців України.

Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень», Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша, Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені братів Богдана та Левка Лепких, Всеукраїнської літературної премії імені Степана Сапеляка, премії журналу «Літературний Тернопіль» і відзнаки «Золоте перо Тернопілля».

Сьогодні, 4 жовтня, 261 депутат проголосував за проект Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (№5670-д) у першому читанні.  

Під час розгляду чотирьох законопроектів про мову частина депутатів підтримували виключно проект “Про мови в Україні” № 5556, який експерти називають декларативним та таким, що містить низку помилок.

Проте, після довгих дискусій у сесійній залі знайшлося достатньо голосів, щоб ухвалити за основу громадський законопроект №5670-д. Його чекає ще внесення правок та друге читання.

22 травня 2017 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 262 «Деякі питання видачі (відмови у видачі, анулювання) дозволу на ввезення видавничої продукції, що має походження або виготовлена та/або ввозиться з території держави-агресора, тимчасово окупованої території України». Відтепер розповсюджувачі видавничої продукції з Росії та тимчасово окупованих територій України мають отримувати дозвіл від Держкомтелерадіо. Рішення про відмову у видачі дозволу приймає експертна рада з питань аналізу та оцінки видавничої продукції щодо віднесення її до такої, яка не дозволена до розповсюдження на території України.

Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» проводить 4 жовтня 2018 року захід, присвячений пам’яті Артура Луковського, якому у 2018 виповнилося б 90 років.

Артур Луковський (1928-2007), громадянин США, киянин, син розстріляного Й. Луковського, одним із перших долучився до перетворення Биківнянського лісу в меморіальне місце.

У 1994 році, за ініціативи А. Луковського до Биківнянського лісу доставили тисячу троянд, сосни пов’язали стрічками, запросили священиків. У 1995 за кошти А. Луковського було замовлено сорок копій відеофільму про Биківню та розіслано по різних країнах світу. У 1996 відбувся концерт-реквієм, присвячений пам’яті «Йосипа Івановича Луковського і тисячі невинно вбитих… усім тим, хто невинно постраждав в часи сталінських репресій». 2000 року за сценарієм А. Луковського та режисурою О. Гриба створено широкоформатний документальний фільм «Якби сосни могли говорити», присвячений пам’яті усіх закатованих у підвалах НКВС.