У Чернігівській обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбулася резонансна імпреза. Напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку (професійного свята України, котре відзначається 16 листопада) презентував свій ошатний двотомник «Все в минулому» знаний журналіст, заслужений працівник культури України, колишній очільник Держкомтелерадіо України Юрій Плаксюк. Вів презентацію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Сергій Дзюба, котрий урочисто вручив гостеві Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф», якою Юрій Олександрович відзначений за цю чудову книжку. В імпрезі взяли участь відомі журналісти нашої Чернігівщини: Анатолій Тютюнник, Леонід Мельник, Ольга Капустян, Микола Будлянський, Григорій Войток, Леонід Юревич, Яна Титенок; працівник бібліотеки імені В. Короленка Валентина Куценко. Прозвучали популярні пісні «Дзвонар» і «Козацька душа», котрі поет Юрій Плаксюк створив разом із видатним українським композитором Олександром Злотником (їх виконують зірки української естради Оксана Білозір та Віталій Білоножко).

Наталя Куліш

8-10 листопада 2018 року в Бухаресті відбулася Міжнародна наукова конференція «Українці Румунії: історія, сучасність та перспективи». Зорганізував подію Союз українців Румунії, який очолює Микола Мирослав Петрецький, депутат румунського Парламенту, хто особисто посприяв, щоб у Румунії святкували День української мови на державному рівні. Присутніх запевнили, що віднині так буде щороку 9 листопада, як і в Україні.

На захід з’їхалися не тільки місцеві румуни українського походження, а й українці з України, хто тісно і не один рік співробітничає в культурній сфері з СУРом.

Це були плідні три дні взаємопізнання один одного, пов’язане з роботою у секціях літератури, етнографії та комунікації. Піднімалися теми: «Формули мовленнєвого етикету в епістолярному дискурсі (на матеріалі письменницького епістолярію Буковини)»; «Створення інтерактивної мапи діалектів як один із способів збереження мовної та культурної спадщини України та Румунії»; «Українсько-румунські відносини на сторінках вітчизняних періодичних видань 2014-2018 рр.» та інші. Мовні, етнографічні та комунікативні зв’язки розглядалися у виступах науковців, журналістів і письменників у контексті взаємопроникнення України і Румунії не тільки як держав-сусідок, а й культурно-цивілізаційному поступі, що не дає згаснути національним традиціям, звичаям і… мові.

Власта Власенко

Іван ФРАНКО… Хто ця людина? Як він жив? Чи можемо ми оцінити його геній і взяти собі за зброю його дух і елітарність? Який саме феномен зробив його класиком живої, дієвої думки, яка акуратно присипана совковим попільцем?..Франко і Донбас, Іванові жінки, Міцкевич і голуби, президентські читання, містика і реалізм, політика і ніжність однієї людини… Чому, зрештою, Франко такий крутий?  Про це та про інше стосовно  Каменяра розповів відомий на Прикарпатті франкознавець, автор двох франкознавчих монографій, більше ста  наукових статей і рецензій, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури, декан Факультету філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Роман ГОЛОД.

ПРО П’ЄДЕСТАЛИ ТА АТЕЇЗМ

Романе Богдановичу, ось, наприклад, Франко приїхав у Франик. Тепер. Де б найшвидше він проявився: в політиці, в громадському житті, в публіцистиці. Чи назад би пішов, звідки прийшов?

Мабуть, перше бажання було би повернутися. Аби не бачити, в якій слабкій фізичній формі виявився «народ, що вгору йде». Його би дратувало, що українці дуже буквально сприйняли часові рамки (сорок років) Мойсеєвого переходу до землі обітованої та вже більше як чверть століття топчуться на її порозі, не наважуючись увійти. Бо чемні… Бо «ждуть ріду»… Бо бояться образити тих, хто їх споконвіку ображає… Бо слухають фарисейські проповіді попів про обітовану землю в «руском мірє». Бо свободу розмінюють на право служити «в наймах у сусідів»… Він би збентежено впізнав ту саму «расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту»… Зізнався би вкотре в гріху нелюбові до неї… А потім… нагадав би собі, що не любить він її «з надмірної любові», що його «руський патріотизм – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо», покладене долею на його плечі. Що він скинути це ярмо не може, іншої батьківщини шукати не може, «бо став би підлим перед власним сумлінням».Тож на просторікування якого-небудь станіславівського ліберала про рагульство і провінційність галичан зокрема і нездатність українців до державного життя загалом відповів би так, як свого часу на Кулішеве «народе без пуття без честі і поваги»: «Бо скажіте ж самі, чи можна так говорити про народ, котрий, будь-які-будь його гріхи – у кожного народу, так як у кожного чоловіка, вони є, і хто знає, чи не більші, ніж у нашого, – а все-таки своєю кров’ю і своїми кістками писав історію своєї боротьби за волю і в найтяжчій добі татарських погромів та великої руїни не тратив думки про свободу…». 

 ІІ Київ-етно-мюзик-фест «Віртуози фолку» готує нові сюрпризи шанувальникам української музики. Щоб привернути увагу глядачів до народної пісні та музичних інструментів, організатори фестивалю зважилися на сміливий експеримент: напередодні фестивалю у трьох найбільших торгово-розважальних центрах столиці відбудуться презентаційні концерти – флеш-моби лауреатів та почесних гостей минулорічного фестивалю.

«Нині дуже рідко можна почути справжню українську пісню в сучасних розважальних закладах. Зазвичай звучить попса, при цьому часто російська, крутяться кліпи. А ми хочемо пробудити генетичну пам’ять, хочемо, щоб люди почули фірмову українську музику, народну музику, нашу мелодику, щоб відчули, що це може бути якісна музика світового рівня. Віримо, що з часом такі концерти суперових українських музикантів у розважальних центрах стануть доброю традицією, і ми її започатковуємо», - говорить арт-директор фестивалю «Віртуози фолку» Олесь Журавчак.

Клуб Дитячих Письменників у Національному музеї літератури України продовжує свою роботу.

Цієї середи, 14 листопада 2018 року, відбудеться відкрита розмова про премії в царині літератури для дітей.

Мова йтиме  про першу в новому часі премію Спілки письменників в дитячій літературі - імені Платона Воронька.

Початок: 12:00.

Місце зустрічі: Національний музей літератури (м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 11).

Посилання на подію: https://www.facebook.com/events/2350295005203836/

Зараз вислів «люди з особливими потребами» вживається хіба не на кожному кроці. Для таких людей робиться дуже багато: створюються відповідні умови, надається пріоритет в усіх сферах... Не подумайте поганого, я не проти! Я – тільки «за».

Та ж іноді мені здається, що таке ставлення створює певні незручності для тих самих «людей з особливими потребами». Можливо, вони вважають себе звичайними? Нічим не згіршими за нас, «нормальних»? Або й кращими? От, наприклад, візьмемо громадську діяльність письменниці й журналістки Оксани Радушинської. Та такого активного волонтера лише пошукати! Пані Оксана встигає і посилки збирати, і з концертами наших вояків відвідувати, і писати цікаві повісті й романи...

Нехай і в іншому ключі, але теж стосується і камʼянчанки Марії Дружко, члена НСПУ, координатора артпроекту «VivArt», директора літагенції та видавничого дому «DRUMIYAV».

– Маріє, мені здається, що тобі не треба створювати якихось «особливих» умов. Навпаки, письменникам та й, взагалі, пересічним громадянам, можна з тебе приклад брати. Ти – працьовита, енергійна, наполеглива... Звідки такі бійцівські якості?

– Та хіба ж справді бійцівські? (посміхається). Ніколи не мала на меті комусь доводити, що потребую більшого, ніж маю, ніж дає мені моє оточення, Всесвіт взагалі. Просто я люблю те, чим займаюся, і прагну займатися тим, що до вподоби. Ймовірно, звідси й енергія до створення, реалізації та досягнення нового. Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує. Наприклад, покататися верхи, спуститися лісовою річкою на байдарці, освоїти новітні технології як от ведення інстаграм акаунту чи ютуб каналу, або запустити якийсь новий артпроект чи культурний захід.

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО,
м. Мелітополь

Заржицька Е. Рєпіна О. Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Олена Рєпіна. – Луцьк: Твердиня, 2018. – 364 с.

Ну давайте, на хвилину уявімо собі, що якийсь сучасний Екклесиаст, десь колись перед аудиторією українських (але підкреслюю українських) інтелігенток (знову підкреслюю інтелігенток) виходить і проповідує отаке, своє знамените: «Краще спокою мала дещиця, аніж безмір марноти й ловитви вітру…» Я особисто не беруся прогнозувати точних наслідків такої дії, проте певен, що зала спорожніла би до чуття подиху протягу в шторах.

Певен, бо останнім часом дивним чином, а може й волею далекоглядної долі, углибаю душею і розумом у нашу «жіночу» прозу, автори якої уже не романтичні юнки, але далеко ще й не пані бальзаківського віку, котрі на все дивляться вже крізь затуманені скельця неіснуючих лорнетів – себто дещо відсторонено, дещо втомлено. Крий Боже, не хочу тут нікого образити: потрібна і набута тяжким досвідом мудрість, але без бажання глибинного сприйняття і осмисленнясучасності, яке властиве саме названому вище людському вікові, висновки наших метрес, на жаль, частенько відгонять деякою аж зайво «чистою філософією», яка ні до чого не зобов’язує, ні до чого не закликає і, наче й даючи глобальні відповіді на вселенські питання, елементарно кульгає на конкретику у визначеній нам для буття реальності.

Вісімнадцятий рік поспіль українці пишуть диктант національної єдності. У День української писемності та мови кожен може перевірити себе, послухавши диктант на «Українському радіо». Цього року текст склав та зачитав доцент Київського національного університету імені Бориса Грінченка, автор підручників і посібників з української мови Олександр Авраменко.

Писати текст потрібно від руки, а потім, протягом 24 годин надіслати його на перевірку – звичайною поштою, або ж відсканований чи сфотографований на електронну пошту редакції «Українського радіо».

Нарешті вийшла моя перша довгоочікувана книжка «Таємниця жіночої душі». Мала бути збірка віршів, але так сталося, що першою вийшла моя проза.

Ця книга складається з двох частин. Перша — це різні цікаві жіночі долі, сутність життєвих ситуацій, интригуючі та позитивні історії, а ще веселі замальовки з життя. Друга частина під назвою «Відверта розмова» — це невеличкі філософські роздуми про закони Всесвіту, про те, як бути щасливим, і що для цього треба. 

Ще в дитинстві ми знаходимо для себе ідеал, на який орієнтуємось, чию поведінку копіюємо... Зараз дівчата намагаються бути схожими на актрис, співачок, хлопці – на героїв бойовиків.

У свій час мене теж не оминуло це захоплення. Але моїм ідеалом після прочитання трилогії Старицького став гетьман Війська Запорізького Богдан-Зіновій Хмельницький. Потім цілеспрямовано вишукувала книги про улюбленого героя.

Зараз часи інші. Інформацію про будь-яку історичну особу можна знайти в інтернеті або бібліотеці. Є й думка, що не був гетьман героєм, а лише п’яничкою, бабієм та злодієм. Та вірити в це не хочеться. Бо ж як жити без ідеалу?

Тому уявіть собі мою радість, коли познайомилась із цікавою непересічною особистістю – нашим земляком, льотчиком та письменником Володимиром Кільченським. А найбільше здивувало, що пан Володимир є автором трилогії про ті самі вікопомні події 1948-1952 років в Україні, тобто наші, так би мовити, естетичні, етичні смаки й погляди на історію нашої держави співпадають.

Яким чином льотчик перекваліфікувався у письменника? Про це наша з паном Володимиром розмова.