На днях в івано-франківському видавництві «Симфонія форте» побачила світ третя збірка поетеси Наталії Данилюк «Океан, що навиворіт». До неї увійшла поезія, об'єднана чотирма циклами.
 

«Тут поєднались велич і любов» (з передмови)

Що таке людська Душа? Це світ, ні, мікросвіт, оаза, пустеля, а чи гідний прихисток, мушля, у яку можна сховатися разом зі своїми думками, мріями і переживаннями від всіх і всього… А коли Вона – океан, або… океан навиворіт?..

Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» здійснило серію благодійних концертів перед захисниками держави, упродовж чотирьох днів, відвідавши армійців у трьох областях західного регіону України.

Рівненський полігон

З концертом для мобілізованих українців, що проходять навчання і бойове злагодження на рівненському полігоні, команда «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) побувала вже вдруге. Вперше приїздили на межі зими і весни, тепер – на початку осені. А за пів року між цими візитами декілька разів зустрічалися в АТО з армійцями, що стали глядачами отого, першого, концерту.

Я ріс хлопчиною простим, навчався в школі,
Любив рибалку і гербарії із трав,
Не думав зброю в руки брати я ніколи,
Весь "дружний" клас мене ботаніком прозвав.

А потім армія. Від неї не ховався,
Віддав державі чесно я синівський борг,
У роті танковій . Виконував прикази,
І в зброї знав уже тоді я добре толк.

Сьогодні ми хочемо познайомити вас з мамою-чарівницею Наталею Уваровою. Наталя – драматург, вона пише кіносценарії та п'єси, вистави за якими ми з вами і наші дітки дивимося в театрі. Крім того, Наташа встигає займатися домашніми питаннями і виховувати двох синочків – Борислава 11,5 років і Олексія 5,5 років

Давайте знайомитися ближче!

Натале, Ви успішний драматург. Як встигаєте і сім'єю займатися, і побутом, і при цьому працювати?

Я ще й вчуся на заочному відділенні в університеті, і веду сайт з драматургії :) Плюс моєї роботи – відносно вільний графік і можливість працювати вдома. І здавалося б – вдома працюєш, значить повинна все встигати. Все має бути вилизано-вичищено, діти вимиті, нагодовані, уроки зроблені. А не завжди виходить, адже окрім якихось сімейних справ, треба ще й про роботу не забувати. Тому все встигати, звичайно, складно і не завжди виходить, і якщо є вибір – відпочити або, наприклад, пропилососити в квартирі, то я виберу відпочинок. Дітям потрібна спокійна і відпочила мама, а не нервова, засмикана і втомлена.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України запрошує ознайомитися  з віртуальною документальною експозицією «Білі плями українського кіно».

В історії кінематографу ХХ століття вже залишилися імена режисерів Олександра Довженка, Івана Кавалерідзе, Сергія Параджанова, акторів Івана Миколайчука, Богдана Ступки й інших… Сьогодні з’являються нові імена, частіше виникають проекти, спрямовані на вивчення історії українського кіно.

Дана виставка покликана ознайомити поціновувачів кінематографу з невідомими, маловідомими або забутими документами, які зберігаються в особових фондах акторів Олександра Гая, Прохора Коваленка, Івана Криги, Габрієля Нелідова-Френкеля, Юрія Тимошенка, Івана Твердохліба, Антона Дунайського, Михайла Висоцького, Степана Шагайди; режисерів В’ячеслава Гомоляки, Олександра Перегуди, Олексія Швачка; художників Йосипа Юцевича та Галини Нестеровської; письменників Василя Земляка та Лідії Компанієць; кіносценариста Євгена Онопрієнка; кінознавця і сценариста Бориса Тарасенка; кінознавця Марка Шелюбського і не лише.

Вишиванки завжди займали почесне місце в патріотичній свідомості українців, але саме зараз – цей простий і водночас вишуканий одяг постав перед усім світом, як традиційний український тренд.

Розмаїття кольорів, орнаменту, тканини і крою – все це поєднується в українських вишиванках,  оздоблене індивідуальною авторською майстерністю. Здається, саме зараз прийшов час віддати належне національному корінню, гідно оцінивши колорит українського традиційного костюму.

Виставка «Благословенна Україна», яка триватиме в Українському домі до 13 вересня, – це перша із десяти запланованих виставок, які мають на меті популяризацію українського народного декоративно-прикладного мистецтва, і присвячена вона саме вишиванці. Виставка представляє унікальне зібрання багатьох державних і приватних колекцій народного одягу.

Побачила світ нова книга визнаного метра короткої прози Євгенії Кононенко «Симбалайн». До збірки увійшли повість і чотири новели, доповнені поезіями Авторки та ілюстраціями Михайла Євшина.

Історії об’єднані «вічною» тематикою — жінка у різних життєвих ситуаціях. Євгенія Кононенко часто пише про це, але «Симбалайн» навіть для неї — дуже особистісна, відверта та еротична книжка — тут має голос не лише внутрішня жінка, а й внутрішній чоловік Євгенії Кононенко.

Інший ракурс, здавалось би, буденних явищ, погляд за лаштунки того, з чим ми маємо справу ледь не щодня, а тому не бачимо серед цього справжніх причин «тектонічних» зламів у стосунках чоловіка та жінки. Євгенія Кононенко їх бачить...

Президент Петро Порошенко разом з дружиною Мариною в п'ятницю відвідав урочистий вечір з нагоди 50-річчя прем'єри художнього фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова за повістю Михайла Коцюбинського.

У столичному кінотеатрі «Україна», де свого часу вперше  і відбулася прем'єра стрічки, за підтримки Держкіно пройшов показ її відреставрованої версії.

Урочисту програму розпочала відома телеведуча Марічка Падалко. Саме вона надала слово Віце-прем'єр-міністру – Міністру культури В'ячеславу Кириленку, який піднявся на сцену разом з виконавицею головної ролі, нині Народною артисткою України Ларисою Кадочніковою, українським письменником, Героєм України Іваном Драчем та відомим композитором Мирославом Скориком.

Кожна збірка віршів має свій настрій. Відкриваючи книгу Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло», ніби приходиш до гостинної оселі, щоб неспішно поспілкуватися з господинею за чаєм з м’ятою. Обговорити все на світі, як буває, коли маєш досить часу для розмови.  І попри те, що в світі коїться багато печальних речей – вертаєшся додому з легкою душею, як після сповіді. Бо книжка проникнута невловимо природним духом оптимізму: «Заглядає в вікна березневе сонечко, і одразу в хаті затишно стає».
 
Книжка-хата завжди повна люду. Там живе не одна душа, а ціла рідня, бо вірші для авторки – як діти:
 

Я виношую в серці слова,
Як дитину виношує мати.
І так боляче часом, бува,
Їх від серця свого відривати!