Ольга Антонівна Штепа народилася 10 грудня 1936 р. в селі Сваричівка, на Ічнянщині. Автор книжок поезій «Так мені нагадала циганка» , «Любов – моє дихання», «Чорнобривці цвітуть»… Понад п’ятдесят років працювала бібліотекарем. Донька відомого народного майстра Антона Штепи. Член Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця».
Хурделиця спіраллю світ закручує,
Не видно вже ні стежки, ні дороги.
А вітер грає лозами над кручею,
Мелодію ночей штурляє до порогу.
Лоза свистить тоненько пріма-скрипкою,
Старезний дуб озвався контрабасом,
Неначе в кастаньєти трусить шибкою,
Б’є хвіртка із розгону тулумбасом.
Над хатою сріблясте клякне марево.
А пам'ять стогне темінню густою.
У хаті вже давно не пахне варево
І м’ятним не духмяніє настоєм.Кутками тиша нишкне перелякано,
Холодний подих заслінка прикрила,
Кочерги і вилошники* заклякнули,
Рушник розкинув над Ісусом крила.
* Вилошники – рогачі для виймання чавунів із печі, діалект Чернігівщини.
Сила любові
Чекаю знов твого дзвінка,
Така залежна від ефіру.
Тремтить з мобільником рука,
Стискаючи надію й віру.З вітанням – дихання твоє,
І голос рідний знову чую.
Розлук душа не визнає,
Давно без тебе вже ночую.Ти «прив’язав» мене на корд,
У ньому б’ється струм любові.
Розшифрувала я кросворд:
Кохання – два життя в основі.Ти ж не любив мене. Це – факт.
Жив, як мужчина, куражами…
Для тебе вигідний контракт
Мені сигналив міражами.Ти – з іншою. Та сама гра.
Мені і їй – брехня, по суті.
А ти в піввіку – без двора,
Немов курай*, на перепутті.І зрада ця – дивацтва знак,
Лиш тимчасовість задля сексу.
Любов, затиснувши в кулак,
Тримати вже немає сенсу.Я розірву ланцюг. Той дзвін
На всенький світ закалатає.
І залетить крізь тишу стін
У серце те, що покохає.
* Курай – перекотиполе, трав’яниста степова рослина.
Єдина мить
Хтось обійняв мене за плечі,
А хто – мені і невтямки.
Оглянулася… й холоднеча
Змінилася теплом п’янким.І теплі, й дужі ваші руки –
Лиш на одну коротку мить…
Хто ж візьме серце на поруки?
Чому тепер воно щемить?Печаль відсунулася тінню,
Спинилась радість на межі.
Ішло глобальне потепління
В думках, у серці і в душі.Схотілося отак стояти,
Вбирати в себе рук тепло,
Обнятися і не втікати,
І щоб довіку так було.
Ольга ШТЕПА