Жінка-УКРАЇНКА

Віталій Цезарійович Міхалевський народився 3 листопада 1961р в с.Подільське Кам’янець-Подільського району на Хмельниччині. Закінчив математичний факультет Чернівецького державного університету. З 1986р проживає у місті Хмельницькому.

Двадцять шість років працював в в галузі зв’язку у сфері інформаційних технологій (нині «Укртелеком»).

Кандидат фізико-математичних наук. Доцент Хмельницького національного університету.

Член Національної спілки письменників України (з 2014). Автор дев’яти поетичних збірок. Лауреат літературно-мистецьких премій: міської – імені Богдана Хмельницького, обласної – імені Тараса Шевченка.

ДЖМІЛЬ

От було б мені зараз
десять:
Кусень хліба сухий та сіль.
Змій злітає у піднебесся…
І травневий бентежить джміль…

От було б мені зараз
двадцять:
В очі глянув, – втопився в них;
Ще сміливий в словах і танцях;
Ще не читано сотні книг…

От було б мені зараз
тридцять:
Доля піснею стелить путь;
Ще зовуть мене таємниці;
Ще батьки по суботах ждуть…

От було б мені зараз
сорок:
Лиш відчув смак життя й вина;
І вітрильник несе по морю;
І надії бринить струна….

От було б мені зараз…
Стійте!
То весни, видно, вдарив хміль.
Хай все буде, як є.
… От тільки
Знов травневий бентежить
джміль…

ЦУКЕРКОВО-БУКЕТНІ ВІРШІ

Певно, в кожного на горищі
Весь пожовклий і геть потертий
Є блокнот цукеркових віршів.
А точніш, – цукерково-букетних.

Може, й бідних, немов студенти,
Ніби діти, щасливих, щирих.
Аромат молодих сонетів
Запустіть у міські квартири.

І запахнуть із квітня вишні,
З липня – липи і степ – із серпня.
Рій злетить наших мрій колишніх
У літа цукерково-букетні.

Скарб знайдете на дні у скрині
Слів зухвалих, хмільних, чубастих.
Смійтесь, плачте… – чому донині
На горищі були нечасто?..

Пийте юність святу і грішну,
Що дарує стежкам проспекти,
Перший подих кохання – віршам…
Кличте ніч цукерково-букетну!

ШУКАЙТЕ ЖІНКУ

Шукайте жінку –
всього світу варту:
Найвищу мрію, радість і біду.
За мить із нею
ставте все на карту!
Шукайте й там, де інші не знайдуть.

Шукайте в спеку,
в дощ під гуркіт грому.
Ідіть війною, здайтесь у полон.
У сні своєму,
у вікні чужому
Шукайте жінку – щоб там не було!

Не зупиняйтесь
навіть на хвилинку.
Не ждіть дарма прихильності небес.
Одну на цілий світ
шукайте жінку!
Шукайте жінку – знайдете себе!

ЧЕРЕШЕНЬКИ

Ні сліз, ні слів, ні поглядів між нами, –
То жадібний на стріли Купідон.
Я ж до сих пір ще юний до безтями,
Ще легко можу взяти верхнє «до».

Хотілось бути після Бога першим, –
Усе хапався за огроми справ.
Я б сотні нагород своїх і звершень
Сьогодні ж на твоє «люблю» зміняв.

Стіна між нами за кохання більша:
Кричи, ридай, – прощення не буде.
Тепер твої цілую в снах і віршах
Тремтливі дві черешеньки грудей.

ВАЛЕНТИНКА

Моя дівчинко, люба дівчинко,
Не вродливою будь, – щасливою.
Невідболені, недокінчені
Вірші – зшитками, сльози – зливами.

Стрінеш, певно, слова нещирії, –
Бережи себе, мила дівчинко:
Журавлі, як вертають з вирію,
Залишають сніги за річкою.

Січнем січений, квітнем квітчаний
На побачення йду до осені.
Де ж ти дівчинко, юна дівчинко? –
Літо пахне твоїми косами.

Я до тебе – виною пізньою,
Вітром тихим, зорі промінчиком.
Ти від мене – чужою піснею…
Мріє-дівчинко, моя дівчинко.

ПРАВДИ РІЧКА

Якою мовою ти плачеш, немовля?
Чиїм ти небом укриваєшся, козаче?
І що горить земля, моя й твоя земля, –
Не віримо й не бачимо неначе.

Спимо допоки, – вкотре крукова рідня
Кидає оком чорним – де б чуже украсти.
Борітеся – поборете! Щоб дух піднять
Нам треба голосу твого, Тарасе!

Усе не так як треба вчились і не в тих,
Тому й за брата нас “молодшого” держали.
Візьмемо ж слово із своїх джерел святих
За честь і славу вільної держави!

Дніпро у нас – один, Україна – одна!
Із крапель віри завирує правди річка.
А замість того, щоби морок проклинать, –
Сам запали хоча б маленьку свічку!

ВІРШАМ

Ви туди не ходіть, – де у хмелі пісні
В час чуми, що під вікнами бродить.
Там у кращому разі під клятви рясні
Посміються над вами… Та й годі.

Ви туди не ходіть, – де в заро́слі стежки
Славу діда сховали козачу.
Скажуть: шлях був і довгим, і надто тяжким…
І у кращому разі заплачуть.

Ви туди не ходіть, – де вже двох у човні
Розхитали чутки та образи,
В ніби рідних очах тільки холод і гнів…
Там промовчать у кращому разі.

Ви ідіть, вірші-браття, по правду свою
До джерел, що не згинуть ніколи,
Де за літо одне три зими віддають,
Там, – де честь, там, – де шапка по колу.

Ви летіть, вірші-сестри, у тихі гаї –
Мрій розкішних затишні оселі,
Під вербу, що в тумані над ставом стоїть,
У поля, що закоханим стелять…

Ви живіть, вірші-діти, як вільні вітри:
Мрійте! Смійте! Збувайтесь у всьому!
Та шукайте того, хто б вам душу відкрив.
І щасливі вертайтесь додому!