Щойно у популярному чернігівському видавництві Валерія Лозового та Олега Єрмоленка побачила світ посмертна книга прози знаного українського письменника, публіциста, журналіста та краєзнавця, головного редактора всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик» із Чернігова, лауреата багатьох міжнародних і всеукраїнських нагород Віталія Миколайовича Леуса «Серцю не накажеш».

Як відомо, талановитий автор резонансних книжок відійшов у вічність наприкінці 2017 року. І дуже тепло, чуйно та зворушливо вшанували його пам’ять у наших чернігівських бібліотеках імені Володимира Короленка та Михайла Коцюбинського, в літературно-меморіальному музеї-заповіднику М. М. Коцюбинського, а також – у редакції його улюбленої обласної газети «Деснянська правда», де Віталій Леус був постійним автором проникливих оповідань, новел, бувальщин, журналістських та краєзнавчих матеріалів; а газету він постійно читав протягом усього свого подвижницького життя.

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби, лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі стали письменники з України – Станіслав Маринчик (м. Ічня Чернігівської обл.) та Віталій Леус  (м. Чернігів; Віталія Миколайовича відзначено посмертно). Нагороджено й відомого науковця, доктора культурології, подвижника і популяризатора української літератури в світі Олексія Давидова. Їх відзначено за книги та публікації останніх років і значний особистий внесок у сучасну словесність.

Наталя Куліш

— Пане Михайле, читала Ваше інтерв’ю для української газети, яке записане два роки тому. Там Ви говорили про культурні україно-румунські зв’язки, про історію української літератури на теренах нинішньої Румунії і колишньої України (Буковина). Оскільки нині в Україні світ побачила вже друга Ваша книжка «Незнайомка у фіалковій сукні» (Київ, 2018 р., видавництво «Друге дихання», (перша – «Конокрадська честь», Львів), то будемо говорити тепер про Вашу творчість. Як Вам ведеться в Румунії – українсько-румунському письменнику і журналісту на професійній стежці? Тобто чи вільно творити українцю, який живе в Румунії ?

То були ми... 

У просте сімейне щастя 

перефарбували свободу, 

змінили координати

найкращих у світі речей, 

і голос схибнутої  радіоли

викрав смугастий записничок... 

То одна спільна секунда

збила з пантелику 

київський час 

і чорні дні здохли

в інтервалах нормальної 

кардіограми... 

Не знаю як швидко блекота виводиться із людського організму, але, схоже, що блекота ідеологічна, та ще коли напомпована метрополією в колоніальні голови, лишається там надовго, якщо не назавжди. 
… Ось професор Михайло Наєнко друкує в «Літературній Україні» свою хай і еклектичну, але все ж на позір патріотичну статтю про московську блекоту, аналізуючи російсько-імперські мотиви в поезії Тараса Шевченка. Звісно, не може пройти мимо шевченківських епітетів «московська грязь», «московська отрута», « московські ребра», що їх скородили списами українські козаки. Але притьма пояснює, наче виправдовуючись перед незримим московським таки цензором: «Все це не присвійні прикметники, а ідеологічні епітети з російсько- імперською символікою, за якою, що дуже важливо, (! – В.Ч) , ніяк не стоїть характеристика народу Росії: для поета цей народ у такому ж пригніченому стані, що й народи інших національностей імперії: молдовани, фіни, кавказці та ін». 

Моя мама отримує пенсійні виплати з 1988 року. Коли тато допоміг їй зібрати необхідні документи для оформлення пенсійних виплат (він був, за сільськими мірками, «грамотний», бо працював учителем; а мама майже все життя полола буряки в колгоспі), то сказав: «У тебе, мати, 43 року трудового стажу».

Повоєнні дитячі колгоспні трудодні, сезонні роботи на цукрозаводі та заготзерні, колгоспні поля і різні роботи, статус дитини війни – учасниці війни, згодом – статус удови учасника бойових дій, нагородженого орденом. Пенсія попервах видавалася достатньою.

Потім, після бурхливих змін у 90-х, безгрошів’я та розпаду всього, що можна було розвалити, бо не можна було «прихватизувати», − мамина пенсія стала мінімальною. Але рятував город, курочка/коза, біля яких вона звично та невтомно поралася.

27 березня в мистецькому клюбі «Х.Л.А.М.» («Художники. Літератори. Артисти. Музиканти») відбулася презентація третьої книжки молодої української письменниці Алли Миколаєнко – «Бедлам». Як зазначив модератор вечора Артем Галкін: «Бедлам у«Х.Л.А.М.і», вони самі обрали одне одного». Зала переповнена, початок із приглушеним світлом…

«Бедлам» – це не бардак і зовсім не те, що ми звикли розуміти під цим словом. Бедлам – це психлікарня, божевільня. Це реальна історична установа – відома лікарня для психічно хворих, що існувала протягом кількох століть у Лондоні. Бедлам – це зоопарк, де можна купити квиток, і порозглядати «істот», тобто пацієнтів, замкнених у клітках. Бедлам – це збірка поезії для тих, хто так і не вирішив, хто він у своєму «Бедламі». Або для тих, хто шукає виходу із нього.

Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф» засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Національної спілки письменників України та міжнародних громадських організацій. З 1 листопада 2014 року засновником премії стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців та журналістів із 55-ти країн світу.

Рішення ухвалює Комітет із нагородження Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф», до якого входять знані письменники і науковці.

У 2018 році до Комітету з нагородження Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» увійшли: Сергій Дзюба – голова журі, письменник, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, очільник Чернігівської міської організації Національної спілки журналістів України, почесний професор Луцького інституту розвитку людини Університету «Україна», лауреат багатьох міжнародних, державних та національних літературних премій; Михайло Сидоржевський – очільник Національної спілки письменників України, головний редактор «Української літературної газети»; Василь Голобородько – поет, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Петро Кралюк – письменник, вчений, доктор філософських наук, професор, проректор Національного університету «Острозька академія»; Василь Слапчук – письменник, літературознавець, критик, кандидат філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин Луцька і Волині.

Названо цьогорічних лауреатів гоголівської нагороди (надійшло понад 700 пропозицій з України та закордону), ними стали:

Сьогодні весняне сонечко по-особливому світило у бібліотеці ім. М. Реріха. Адже у бібліотеці відбулась творча зустріч із письменницею, журналісткою Тетяною Череп-Пероганич. Пані Тетяна прийшла на зустріч із дітками осяяна сонячною усмішкою, у жовтій сукні, а головне – із книжечкою «Назустріч сонечку».

Малечі так сподобався герой книжечки – Богданчик, який шукав сонечко, що дехто пізнавав себе й підходив зі своїми розповідями до письменниці. Бо кмітливий Богданчик, як і діти, мешкає у київській квартирі, і трішки непосидючий і вдома, і в дитячому садочку. Та настанови старших допомагають пізнати цей складний світ, і зробити його добрішим. Отакий вийшов цікавий діалог: авторки й маленьких слухачів. Ще діти залюбки відповідали на загадки, які складені також Тетяною Череп-Пероганич.

Насамкінець зустрічі письменниця побажала діткам щодня крокувати казковою дорогою – назустріч сонечку!