Жінка-УКРАЇНКА

БЕЗМОВНІСТЬ

Ми нею майже не розмовляли,
Нам ніби було усе зрозуміло,
Днів мовчазних пролетіло чимало,
Мова сховала оксамитові крила.
Кожен сприймав це як належне,
Згодом домислював щось своє,
Безмовність стала новим безмежжям, 
Ми ще не знали, до чого це призведе. 
Ми ще не бачили, ми не відчували,
Скільки в мовчанні багато скорботи,
Солодке на смак підступності жало,
Не запитало: «Навіщо ти? Хто ти?»
Заздрістю щеплене та злорадством,
Мову – тавровану моветоном,
Мовчання впіймало тенетами рабства,
Підрізало крила, оділо в прокльони.
Навіяло нам, що безмовність – коштовна,
Навіщо літати? Смакуємо муки!
І вже зовсім поруч могилка безкровна,
І звідти не чути ні слова, ні звуку.

КРАПКА З КОМОЮ
Вірш до міжнародного дня рідної мови

Заплямована, вщент сплюндрована,
Знов написана рідною мовою,
У продовження крапка з комою,
Саме кома стала вагомою.
Бо вона не дала скінчитися,
Надважливій народній історії,
А свідомість у кут запроторена,
Мала встояти, мала битися.
Мова – прихисток, слово – зброя,
Це наш спадок, на жаль захаращений,
Тож він кличе свідомість до бою,
Найгостріші слова – слова пращурів.
Крапка з комою наче продовження,
Другий шанс на чарівне відродження,
Переродження рідною мовою, 
Вельми дякую Боже мій за історію.
Як в криївках, у схронах звичності, 
Серце молиться українською,
Так далеко і ніби так близько ми,
Крапку з комою пишемо в вічності. 

                                      © Юрій Прокопенко