Володимир Присяжнюк (місто Івано-Франківськ), народився 24 березня 1966 року в родині педагогів. Поетичною творчістю почав займатись у шкільному віці. Неодноразовий учасник Всеукраїнських зльотів творчої молоді. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педінституту імені В. Стефаника. Працював на посадах вчителя, заступника директора школи.
Життєве кредо: не зупинятись!
Із циклу «Літературні пародії»
***
“Я допускаю, що в мені живе
Душа коня, бо на зелені трави
Мене весною тягне, а під осінь
Люблю я в білім золоті вівса
Купатися…”
Д. Павличко, ЩЕ ПРО КОНЯ
Вабрані твори в 2-х томах, К.: Дніпро, 1979, т. 2
ТАЄМНИЦЯ
Я хочу таємницю вам відкрити,
Хоч можете і здивуватись ви,-
Мені весною важко й день прожити
Без ніжної зеленої трави.
Вона, туманом раннім оповита,
До себе кличе, наче в шторм маяк:
Така духмяна, свіжа, соковита-
Не обійтись без неї аж ніяк!..
Трава- не сіно, і не конюшина,
І не колюча стоптана стерня!
Я довго думав й з’ясував причину-
Мабуть, в мені живе душа коня.
Та що поробиш, годі дивуватись-
Це так розпорядились небеса…
Пробачте, мені треба покупатись
В цілющім білім золоті вівса…
***
“Мені б босоніж по травам пробігти
Та криком зненацька злякати дівчат,
І впасти з розгону, впасти на лікті,
Кохану спіймавши, як ловлять курчат.”
Левчишин Віктор, МЕНІ БИ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435279
І ЗНОВУ ПРОМАШКА…
Ні слави мені не потрібно, ні злата –
То все ненадійне та скороминуще…
Мені би кохану, нарешті, спіймати –
Завдання важливе, життєве і суще!Цю мрію мою, не таку й чудернацьку,
Здійснив би й раніше, та просто не міг,
Хоч криком дівчат вже злякав я зненацька,
Й без мештів уже по траві я пробіг…Кохана збирає у лузі ромашки,
Її я зловлю, бо здаватись не звик!
З розгону на лікті!- і знову промашка…
Піду тренуватися ще у курник…
***
“ …хочеш, я тобі буду осінню -
не намарне ж осикою хльоскала
по плечах надокучним осам..”
Відана Баганецька
http://maysterni.com/publication.php?id=95253
КОГО БИ ЩЕ?
Анапест мій колючий і гострий,
І разючий, неначе штик-
Я ним мужньо й невтомно хльоскаю
Верховіття берез і осик.І траву молоду, і колосся,
Гладь озер, і річок береги-
Всіх і вся безперервно хльоскаю,
Вистачає мені снаги!І з роками талант мій не чахне-
Навпаки, він крокує вперед-
Вже відхльоскала ос по плечах я,
А попутньо- і бджіл, і їх мед.…Вже відхльоскала літо і осінь,
Навіть небо- таке голубе!..
І кого б то іще відхльоскати?
Ну, хіба що ...саму себе...
***
“Ти незвичайний до нейронів мозку!
Ти мов канати зняв із моїх рук
Тебе шукала довго. Щоб непросто,
Але хоч якось та позбавитися мук.Ти-втілення нового і старого
Ти-мікс з високих і ганебних почуттів.
І ти-це ти. Немає більш такого.
Я схиблююся. Треба лікарів…”
Діана Климчук, НЕЗВИЧАЙНИЙ ДО НЕЙРОНІВ МОЗКУ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=567235
БАЛАДА ПРО ДРУГА
Він незвичайний до молекул тіла,
До атомів і до нейронів мозку-
Він саме той, якого Ви хотіли,
Ну хто ж встояв би перед шиком й лоском?Із Ваших рук Ваш друг знімав канати,
Так наполегливо, що аж упрів!..
Не схиблюйтеся, пані, то не варто,-
Бо й так важка робота в лікарів!..
***
“ Замерзаю належним чином –
Від кінцівок і до серцевини.
І цей дощ вже нічого не змінить
У байдужості зимної днини…”
Ганна Багрій.
http://maysterni.com/publication.php?id=26924
ЗАМЕРЗАЮ
І не треба мені дорікати,
Тим хто зліва стоїть, і справа-
Вмію якісно я замерзати-
Добре вивчила цю я справу.
Та наука давалась нелегко,
Тому вмінням своїм дорожу-
Хтось пітніє в шалену спеку,
Я ж від холоду тихо дрижу.
По канонах науки, щоднини
Методично ловлю дрижаки-
Від кінцівок і до серцевини,
Саме так, а не навпаки.
В цьому успіху мого причина,
З мене приклад беріть,- це ж логічно:
Й замерзаю належним чином,
Й пишу вірші- аналогічно.
***
“…Цей сонценосний, сонцесяйний липень,
Цей сонцеокий, сонцекрилий день,
Цей сонцедощ...Це Літо сонцелике
Із оберемком квітів і пісень.”
Оксана Дрогомирецька, СОНЦЕОКИЙ ЛИПЕНЬ
https://www.facebook.com/profile.php?id=100007250016840
СОНЦЕСЯЙНІСТЬ
Цей сонцеясний день, такий же вечір!
І сонцерічка й сонцетечія…
І сонцепромінь впав на сонцеплечі…
І вірш цей написала сонцея!
***
“ …можна коли завгодно
посадовити зміст
але ж це блін не модно
зараз на сенси піст.”
Аліна Звіздецька, ТІЛО ПОРОСЛО ТРАВНЕМ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497611
ПОСАДОВЛЮ!
посадовлю що завгодно-
форму, сюжет чи зміст,
але ж це, блін, не модно,
й на посадівлю піст…модно сьогодні інше,
але я прагну змін –
посадовлю у віршах
все, що зумію, блін!
***
“Цей захід сонця - політкоректний,
Терплячий воїн - у небі сокіл,
Лелека білий, - політ карети, -
Летить вальяжно, хоч невисо́ко…”
Олександр Обрій, ПОЗА МЕЖЕЮ
http://maysterni.com/publication.php?id=101758
ПОЛІТКОРЕКТНО
Ну, чим курилася та сигарета
У надвечір’ї отого дня?..
Лелека білий- політ карети,
А той горобчик- політ коня.
Поет я стильний, поет конкретний-
Хто б сумнівався- таких нема!
Цей захід сонця політкоректний
Найтонші струни душі пройма.
В задумі коні, і ті карети,
В задумі друзі і вся рідня,
В задумі навіть та сигарета
У надвечір’ї отого дня…
***
”Я чекаю на зграю перелітних думок,
Що ховаються вдень від спеки.
Намагаюся не з’їхати з глузду отак,
Оминати місцеві аптеки…”
Федько Халамидник , ПТАХИ
http://maysterni.com/publication.php?id=38040
ПЕРЕЛІТНІ ДУМКИ
Сонце смажить! Думок покотився клубок,
І звичайних собі, й елітних…
Виглядаю на зграю не тих думок-
Дочекатися б перелітних!..Перелітні думки- наче птахи вони,
Бо на те ті думки й перелітні-
Відлітають у вирій вони восени
Й прилітають додому у квітні..Задивився у небо й побачив – летять!
І тріпочуть крильми, мов лелеки!
Мої руки чомусь підозріло тремтять…
Де найближча місцева аптека?
***
“А я такий приставучий,
як удочерений пес…”
Юра Ерметов , ПРОСТО.
http://maysterni.com/publication.php?id=118256
ЧОМУ?
Терзаюсь в здогадках гнітючих-
Важкий тих здогадок прес:
“ Чому я такий приставучий,
Як удочерений пес?”Причину такої проблеми
З потугами я встановив-
Відпала б болюча ця тема,
Якби пса хтось усиновив!
***
“ …І отак собі стоятиму
День, два, сотню,
Тисячу літ
А чому - й сама не знатиму…”
Чхайло Анна. БУВАЄ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357131
СТОЮ СОБІ…
А я просто собі стояти
Буду сотні і тисячі літ.
Не завадило б, правда, знати,
Чом завмерла я, мов моноліт...Я стою собі підсвідомо…
Люди добрі, допоможіть!
Як вам буде причина відома,
Чом стою я,- мені розкажіть!
***
“ …Ти примушуєш мене співать,
Ти – рядки у рими укладать,
Ти – безглузді говорить слова,
Ти одна, лиш тільки ти одна.”
В. Жовтень, ТИ ОДНА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159704
ДЕ НАБРАТИ?
О, благословенний мій тиран! –
Я втомився від душевних ран,
І від співу голос мій охрип –
Більше схожий на дверний він скрип.
Я ловлю з тобою кожну мить,
І рядки кладу, аж гай шумить,
Аж у небо в’ється сивий дим! –
Тільки де набрати свіжих рим?
Де набрати тих безглуздих слів?
Краще б я, кохана, онімів…
***
“…Блукаю по шляху
Немов та невдаха
уже не стою
та все ж я не я.
Я буду завзята
Я буду шукати
себе
у тунелях вірша.”
Айлін, ПУТЬ
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130748
НАВІЩО?
Я спочатку стояла-тепер не стою
Під безмежним небесним дахом.
Хтось змінив несподівано карму мою,
Бо блукаю невпевнено шляхом.І, блукаючи, хочу себе віднайти-
Я у вірші себе загубила…
І продовжую шляхом напористо йти-
Для ходіння знайду в собі сили!Щоб себе віднайти,- треба сил тих немало,
Бо мій вірш- то система тунелів.
От скажіть, ну ,навіщо завзято довбала
Поетичні ті велетні-скелі?
***
“ …Я ж тебе люблю до болю,
Бач, не на словах люблю:
Щоб тобі зігрітись вволю,
Всі свої вірші спалю.”
Настя Каланхое, ЩИРОМУ
http://maysterni.com/publication.php?id=116921
ЖЕРТВА КОХАННЮ
Я тебе люблю до болю,
І не на словах люблю-
Броджу з свічкою по полю
І палю! Палю! Палю!Все палю, що очі бачать-
Стоги сіна і траву,
Але знов, чомусь, невдача-
Спробу роблю я нову!Дістаю я вірші власні
І запалюю сірник-
Настає вже мить прекрасна,
Бо вогонь той- чарівник!Хоч кохав ти досі іншу,
Все змінилось- диво з див:
Щойно догоріли вірші-
Враз мене ти полюбив!
***
“…Щоб бути ближче до кісток, мій дім
Покинув кіт, чий зголоднілий погляд
Неначе досі промовляє поряд:
“Помреш – тоді прийду, тебе ж і з’їм ”.
Аліса Гаврильченко. КІТ БІЛЯ СКЛЕПУ
http://maysterni.com/publication.php?id=62952
ПОМСТА ЗГОЛОДНІЛОГО КОТА
Все швидкоплинне, все спливає в Лету,
Та згадую я з острахом той день,
Коли коту не дала я котлету-
Тепер вже я сама, немов мішень.Тепер шкодую я про той свій вчинок-
Образився на мене мій котисько-
Утік він ближче до кісток- на ринок,
Я ж відчуваю- небезпека близько!На мене кіт десь в засідці чигає-
Фатальною була котлета та…
На світі помсти більшої немає,
Ніж помста зголоднілого кота!
***
“ …Я перекреслю всі жагучі погляди,
Що стрілами літали навмання,
Я замурую й будеш зовсім поряд ти
І можна обійняти... обійня...”
Наташа Марос, ЗАНЕВОЛЕНА
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686996
І ОБІЙНЯ… І МУРУВА… І ВІРШУВА…
Його хотіла міцно обійня…
І, навіть, трохи більше- цілува…
А він втікав від мене навмання-
Прийшлось мені його замурува…Тепер втекти йому вже буде складно-
Сторінка перегорнута нова!
Я все робити вмію дуже ладно-
І обійня… І мурува… І віршува…
***
“…Кохання – річ альтернативна
І неймовірно позитивна…”
Анна Мазорук , КОХАННЯ
http://maysterni.com/publication.php?id=11672
КРЕАТИВНА
Кохання – річ альтернативна,
І суб’єктивна ,й об’єктивна,
Не негативна- позитивна,
Пасивна інколи, активна,
Ситуативна, депресивна,
Консервативна, детективна,
Неначе “ Боїнг ”, реактивна,
Рекреативна і спортивна,
І , навіть, досить перспективна!
Горджусь собою – КРЕАТИВНА!
ЛІРИКА
***
Невелика, здавалось, утрата –
Стільки втрат тих життєвих було…
Наближалася осінь кирпата,
І сіріло небесне тло.І в тужливого неба сірості,
І в кирпатості тої осені
Розчинитись би – в тих надмірностях,
В недомовленостей стоголосості…Наближалася осінь кирпата,
Розійшовся останній шов -
Я без тебе себе утратив,
Як з тобою колись знайшов.
ЯКОСЬ…
Якось… Не колись… Не тепер… Учора..
Маревом розпливеться, розтопиться в вічному
Смуток розбитий, розпатланий. Сірим по чорному
Десь намалюється сутінком, доторком ніжності.
ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ
“Пробач, та нам не бути більше разом.
Прости, недавно іншу я знайшов, “-
Словами вп’явся, мов різцем алмазним,
В її відкрите серце. І пішов…Вона ж – завмерла, женучи образи,-
Прощальна мить, прощальне рандеву…
Лишень сльозинки, мов блискучі стрази,
Застиглим болем падали в траву.
***
Я спішив до твоєї хати-
Загадково всміхались світи,
Бо готовий був все віддати,
Що лишень забажала б ти…А зустрів по дорозі байдужість,
А зустрів на порозі печаль…
І світи, здивувавшись дуже,
Поспішили в небесну даль.
ЗАГОРНУТИСЬ У ТІНЬ...
Як ти? – Загорнутись у тінь!.. Не питати!..
Нащо? – Заколихує розум улесливо.
Де ти? – І похнюпилась гордість пихата…
Зранена, розпанахана кігтями, лезами.
Боляче! Ну а що ж ти хотів, хлопче?
Сам так хотів міражевої пристані!
Втомлено. І розгублено, тихо, не гоячись,
Спокій мій десь блукає по світі розхристано.
***
Промайнуло усе, не вернулось
І немає жалю й гіркоти...
Мені інша сьогодні всміхнулась,
А здалось, що всміхнулася Ти.