Жінка-УКРАЇНКА

БЕЗМОВНІСТЬ

Ми нею майже не розмовляли,
Нам ніби було усе зрозуміло,
Днів мовчазних пролетіло чимало,
Мова сховала оксамитові крила.
Кожен сприймав це як належне,
Згодом домислював щось своє,
Безмовність стала новим безмежжям, 
Ми ще не знали, до чого це призведе. 
Ми ще не бачили, ми не відчували,
Скільки в мовчанні багато скорботи,
Солодке на смак підступності жало,
Не запитало: «Навіщо ти? Хто ти?»
Заздрістю щеплене та злорадством,
Мову – тавровану моветоном,
Мовчання впіймало тенетами рабства,
Підрізало крила, оділо в прокльони.
Навіяло нам, що безмовність – коштовна,
Навіщо літати? Смакуємо муки!
І вже зовсім поруч могилка безкровна,
І звідти не чути ні слова, ні звуку.