Жінка-УКРАЇНКА

 23 квітня відбувся ІІ Міжнародний бізнес-форум «БізнесWoman2018», де Міжнародна дипломатична рада в Україні виступила в ролі ексклюзивного партнера, спонсора і взяла на себе дипломатичну місію заходу. Сотні зустрічей, десятки прийомів у посольствах, консульствах та інших «високих кабінетах», десятки годин переговорів, презентацій з однією метою – організація ІІ Міжнародного бізнес-форуму «БізнесWoman2018».

То ж ми поспілкувалися з Вікторією Лісничою – Президентом ГО «Міжнародна дипломатична рада в Україні», яка розповіла про Форум, Міжнародну дипломатію та професійні стандарти.

— Вікторіє Миколаївно, розкажіть, будь ласка, чим займається «Міжнародна дипломатична рада в Україні»?

— Кожен проект Міжнародної дипломатичної ради в Україні створюється з однією метою: презентувати могутній потенціал України всьому світу та продемонструвати, що наша держава на перше місце ставить людські та духовні цінності. Ми налагоджуємо дипломатичні місточки між країнами завдяки культурним та соціально важливим проектам.

Наталя Куліш

— Пане Михайле, читала Ваше інтерв’ю для української газети, яке записане два роки тому. Там Ви говорили про культурні україно-румунські зв’язки, про історію української літератури на теренах нинішньої Румунії і колишньої України (Буковина). Оскільки нині в Україні світ побачила вже друга Ваша книжка «Незнайомка у фіалковій сукні» (Київ, 2018 р., видавництво «Друге дихання», (перша – «Конокрадська честь», Львів), то будемо говорити тепер про Вашу творчість. Як Вам ведеться в Румунії – українсько-румунському письменнику і журналісту на професійній стежці? Тобто чи вільно творити українцю, який живе в Румунії ?

Люблю дні народження! Але не свої... Насправді, я дуже цікава й мені подобається спілкуватися з «винуватцями» свята та вимагати від них відповідей на численні запитання. А відмовляти у відповіді саме в святковий день практично ніхто з авторів не наважується. :)

От і зараз знайшла можливість, аби розпитати енергійну, моторну й методично «підковану» письменницю, спеціаліста зі зв’язків із громадськістю видавництва «Ранок» Любов Яковенко з Харкова.

У творчому доробку Любові близько 300 книг та книжечок для малят від народження й до 10 років, виданих в декількох видавництвах країни; 11 методичних посібників для дошкільних працівників; статті, сценарії та публікації в профільних журналах («Дошкільне виховання», «Джміль», «Палітра педагога»). Вона – співавтор декількох збірників, у тому числі й електронних та активний учасник літературно-мистецьких проектів «Подарунок від святого Миколая», «Новорічна казка», «Різдвяна казка», «Абетка професій»...

Насправді, доброю традицією у багатьох авторів є підведення підсумків творчої діяльності, яку здійснювали протягом року. Сподіваюсь, що моя (а може, й ваша, любі друзі) зацікавленість допоможе Любові Яковенко систематизувати свої досягнення й здобутки. Отже...

Днями знаменита молитва «Отче наш» Дубенського і легендарна «Бахіана» Віла-Лобоса прозвучали у виконанні Вікторії Лук'янець під Орантою у Софії Київській. Три  концерти – чергові із серії благодійних, що їх славетна оперна співачка дає в рідній Україні. 

Про те, як контракт із Віденською оперою може дати визнання, але позбавити багатьох творчих можливостей; як роки змінюють репертуар, але загартовують характер; як вільні хліби стимулюють творчі інновації, а «стояча вода» губить мистецтво, зірка світової опери (колоратурне сопрано) Вікторія Лук'янець розповіла в інтерв'ю кореспонденту Укрінформу.

Ви замислювались, чому і дорослі, і малі з таким нетерпінням очікують на Новорічні свята? Хіба не тому, що ці дні є уособленням чогось чарівного, казкового, днями, коли можуть здійснюватися найзаповітніші бажання?

Запевняю: щоб поринути у хвилюючу атмосферу див, не обов’язково  чекати на Новий рік. Треба лише взяти книгу «Бурдебач» сучасної української письменниці Олени Лань, і ви з легкістю поринете в світ казковий і різнобарвний, сповнений хвилюючих пригод і несподіванок. Світ, який познайомить вас, любі друзі, з багатьма забутими, але такими реальними для наших предків міфологічними істотами. І не можна поділяти їх на добрих та злих. Насправді, кожен із персонажів повісті Олени Лань багатогранний та глибоко психологічно виписаний – як і справжні люди.

Визнання «Бурдебач» отримав не тільки в Україні, де був виданий двома мовами, але і в Чехії. У 2017 році книга вийшла друком чеською, з ілюстраціями словацького художника Яна Лауки Скорки.

– Олено, а звідки взялась ідея – написати про домовика, та ще й не звичайного, а «дикого», «лісового»?

– Як журналіст, я працювала для газетного  матеріалу над збіркою наукових статей українських етнографів і була просто вражена  тим, наскільки мало ми знаємо про те, яким бачили навколишній світ наші предки.  Їхні ліси,  річки, озера та, зрештою, і власні обійстя повнилися настільки незвичними казковими істотами, що просто дух захоплювало. 

Чи не в кожній області були свої варіанти «диких»  та «домашніх» духів, про яких ми і гадки не маємо.  Сучасні діти безпомилково дадуть відповідь на питання, як виглядав грецький сатир, але навряд чи попишуть домовика,  мамуну, нявку  чи польовика.

Вже тоді ця  ситуація видалася мені в корені неправильною. Але знайти час, щоб обробити таку силу силенну  матеріалу, вдалося тільки в еміграції, коли закінчився щоденний газетний марафон.

По суті, я поєднала дитячу казку, яку придумала колись для свого сина, – про маленьких чоловічків, які крадуть з-під ліжка все, що погано лежить, та  ідею популяризувати українську демонологію. А кого ще можна зустріти у власному помешканні посеред ночі, крім домового? І де краще сховаєш вкрадені речі, ніж у зачарованому лісі?