А що ми, врешті решт, знали про Крим? Море, пляжі, вина – це те, з чим асоціюється Крим у пересічного українця. Джамала, Злата Огнєвіч, Енвер Ізмайлов – ось хто першим спадає на думку будь-кому, хто бодай трохи знає українську музику в Криму та історію її становлення. «Кримська світлиця» – це вже символ журналістики українського Криму, це всеукраїнська громадсько-політична та літературна газета, заснована 1992 року, фактично – єдине україномовне видання у Криму (сайт газети – http://svitlytsia.crimea.ua/ – прим. С. П.). Було. До того, як Росія наприкінці лютого 2014 року анексувала Крим. Хоча, чого гріха таїти – культурний та інформаційний простір як Криму, так і України Росія анексувала набагато раніше.
Наталя БАРНА – одна з тих, про першу зустріч із ким студенти пам’ятають усе життя. Завжди усміхнена, доброзичлива, уважна, намагається зрозуміти всіх і кожного. Наталя БАРНА – викладач, директор Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», співачка і поціновувач мистецтва, дружина і мама.
Народилася Наталя Віталіївна у сонячному Криму (м. Сімферополь), з відзнакою закінчила загальноосвітню та музичну школи. 1990 року вступила до Кримського училища культури за спеціальністю «Культурно-освітня робота та музична творчість», яке закінчила 1994 року теж з відзнакою.
Далі було навчання у Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю «Музичне мистецтво, культурологія» і теж – диплом з відзнакою та рекомендацією в магістеріум та аспірантуру (1999 р.), тож Наталя Віталіївна продовжила свою освіту і творчий шлях у магістеріумі НАУКмА та аспірантурі Державної академії керівних кадрів культури та мистецтва за спеціальністю «Іміджмейкерство та його принципи у сфері сучасних арт-технологій». Наталя БАРНА – автор багатьох наукових робіт і розробок у галузі іміджезнавства, вона ‒ викладач, директор інституту. А ще Наталя Віталіївна не уявляє свого життя без мистецтва і музики.
Катерина ШТАНКО: Завдяки комп’ютеру художник досягає досконалості, але втрачає свою індивідуальність.
Однією з найулюбленіших казок дитинства відомої української художниці була «Попелюшка» Шарля Перро, а у шкільні роки Катерині подобалось грати в спектаклях за мотивами цього твору. Як правило, їй діставалася роль Феї, образ якої закарбувався на все життя. А ще вона пам’ятає свою обіцянку, висловлену на одній із вистав однокласникам, мовляв, коли виросте, то стане справжньою чарівницею.
Коли Штанко закінчила навчання в Академії мистецтв України, сказане багато років тому почало справджуватися. Варто їй доторкнутися до паперу магічним пензлем — як в омріяної Попелюшки з’явиться і сукня, і карета, і кришталеві черевички... Двовимірний світ художниці, сповнений різних див, чарує сьогодні не лише дітей, а й дорослих, здатних відчувати прекрасне.
Попри необхідність послуговуватися інвалідним візком, проживання у провінції та активне спілкування насамперед у мережі Internet, героїня нашого інтерв’ю здобула вищу освіту, пише вірші і прозу, активно працює журналістом-фрілансером, бере участь у багатьох творчих конкурсах. Про життя без обмежень розповідає Світлана ПАТРА.
Світлано, 2013 року ви закінчили Університет «Україна» і стали журналістом-фрілансером Імідж-центру своєї alma mater. Ваші роботи про студентів, випускників, викладачів, про університетські заходи постійно розміщуються на ресурсах Імідж-центру в соціальних мережах (на Facebook), на сайті Університету «Україна», на порталі Жінка-УКРАЇНКА, на сайті журналу МИСТЕЦЬКІ ГРАНІ, на сайтах Національної асамблеї інвалідів України (НАІУ) і Спілки громадських організацій інвалідів Києва (СГОІК), на порталі ВИЩА ОСВІТА, декілька робіт опубліковано в журналі «Мистецькі грані» та газеті «Голос України». Скільки робіт про діяльність Університету «Україна» Ви опублікували? Що дає Вам, як журналістові, така практика?
Дмитро Хоркін – харизматична і цікава особистість. Про цього молодого, талановитого чоловіка багато чого можна розповісти, бо в творчому, професійному житті досягнуто ним немало. Але сьогодні наша розмова про інше, про те, як багато може зробити людина, коли має бажання й любов до країни в якій народилась і живе.
- Дмитре, Вас знають і поважають як талановитого ведучого багатьох улюблених програм українського радіо, але віднедавна Ви ще й активно ведете волонтерську роботу. З чого все розпочалось?
- Усе розпочалось з Євромайдану, коли я разом зі своєю колегою Тетяною Литвиновою домомагали людям на Майдані під час сильних морозів, а потім (після перемоги Революції
Гідності), з початком агресії Росії в Криму, а згодом і на Донбасі, - ми започаткували прямоефірні спецпроекти на Національму радіо України.
Це були ефіри, де ми порушували надважливі теми, робили прямі включення із зони АТО, підтримували бійців. Потім нас, як ведучих не лише радіопрограм, а й концертів, запрошували вести різноманітні заходи на підтримку Української Армії. Нині ми не тільки ведемо, а й повністю організовуємо концерти і в Києві, і у прифронтовій зоні АТО.
Олександр Афонін знає про сучасний стан книжки в Україні від А до Я. «А» — це Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, яка переобирає його президентом 20 років поспіль. «Я» — ліричний герой його віршів українською і російською. Вірші соціальні до сарказму або мелодійні настільки, що стають піснями. Пан Олександр має своє законсервоване видавництво, адже на громадській посаді не можна займатися бізнесом. Олександр Афонін працює під гаслом «Повернімо суспільству книгу, нації розум, Україні майбутнє».
Сьогодні питання українського культурного та інтелектуального продукту, а отже, захист української книги, кіновиробництва, музики, тощо, стає питанням національної безпеки.
В період Януковича під приводом «двомовності» були згорнуті всі державні програми підтримки українського національного культурного виробника. Зараз знову задекларовано намір сприяти розвитку українського духовного продукту.
Видавництво «Наш Формат» – український проект, що друкує і найкращі світові бестселери, і твори українських авторів. Серед останніх: біографія Нельсона Мандели «Довгий шлях до свободи», збірка «(R)Еволюція духу» - спогади учасників подій на Майдані, «Величні за власним вибором» - культовий бестселер ділової літератури Джима Коллінза, «Жлобологія» та інші.
Поговорити про те, що відбувається в українському книговидавництві, якої підтримки від держави та споживачів потребує українська книга, я запросила директора видавництва Антона Мартинова.
Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»
Детальніше про нову видавничу серію розповіла директор бібліотеки Університету «Україна» Ніна Колесникова.
Ніно Петрівно, як з’явилася ідея серії?
Ініціатором проекту виступив Президент Університету «Україна» П.М. Таланчук, відомий учений, освітянин, державний і громадський діяч. Він є головою редакційної колегії серії «Бібліотека університету «Україна». Заснована серія 2013 року. До редакційної колегії входять відомі журналісти, науковці, члени Національної спілки письменників України В. Карпенко, О. Глушко, О. Горобець, В. Бебик.
Нещодавно заслужена артистка України Світлана Мирвода ділилася своїм талантом і теплом щирої української душі з румунами. Сьогодні вона вже вдома і щедро ділиться враженнями від поїздки з шанувальниками порталу «Жінка-УКРАЇНКА»:
- Я люблю подорожувати, а ще більше - нести українську культуру в інші країни, іншим народам. Ця поїздка була незабутньою і змістовною.
Країна Румунія загадкова і з непростою історією. Багато цікавого про неї дізналися учасники творчої групи - «українського десанту в Румунії», яку так, жартуючи, назвав народний артист України Мар'ян Гаденко. До складу колектив входили: сам маестро, я, телеведуча Ірина Макєєва, лауреати фестивалю «Доля» Юлія Мартинова, Уляна Філь, Алла Величко, сімейний дует «Франк-Тодорес».
Інтерв'ю Наталки Криничанки з Віктором Винником в ефірі «Львівського радіо», 25 листопада 2014.
7 листопада 2014 року в німецькому місті Бремені на чемпіонаті світу з карате, під час якого вперше в історії відбулися змагання для спортсменів на візках, Уляна СМИРНОВА, студентка Університету «Україна», здобула золото і стала першою чемпіонкою світу в історії розвитку карате на візках.
Так уже склалося, на жаль, що 2014 рік аж надто вже скупий на хороші новини. Дуже вже рідко українці мали привід для святкування чи бодай тихої радості. І так добре на душі ставало щоразу, як долинали до нас новини про хай маленький, але успіх українця – співака, солдата, спортсмена. Ми й досі пишаємося успіхами наших паралімпійців, які – уже після анексії Криму! – гордо виходили на спортивні майданчики російського Сочі і перемагали. І от – нова перемога.
Учасниками міжнародного фестивалю військових оркестрів «Berlin Tattoo», котрий щороку у листопаді збирає в Німеччині найяскравіших та найбільш професійних виконавців-колективи з усього світу, цьогоріч стали хмельничани. Три відомі колективи з Хмельницького, виступаючи як одна творча одиниця, презентували на міжнародному рівні не лише рідний край, а й загалом Україну.