Жінка-УКРАЇНКА

Володимир Володимирович Вакуленко (відомий як Володимир Вакуленко-К., також як вкв; * 1 липня 1972, Капитолівка, Ізюмський район, Харківська область) — український літературний діяч, контрлітератор, письменник, поет,перекладач.

Лауреат міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка, Лауреат Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича, Лауреат міжнародного конкурсу "Коронація слова" (Спеціальна відзнака в номінації "Пісенна лірика"). Нагороджений відзнакою "Срібний тризуб" до 20-ліття Незалежності України за літературні досягнення (2011).

Автор книг: «Монограмота» (2008), «Ви…не» (2011), "Сонечкова сім'я" (2011), "Ми, Провінція!" (2012). Нещодавно подали до друку його свіженьку книгу для дітей «Татусева Книга» (Видавництво Старого Лева), яка невдовзі побачить світ.

Автор має численні публікації в журналах, антологіях, альманахах як в дорослих виданнях, так і в дитячих. Упорядник і співупорядник кількох друкованих проектів, організатор та учасник численних літературних акцій та фестивалів.

Сторінка у Вікіпедії:

http://uk.wikipedia.org/wiki/Вакуленко_Володимир_Володимирович

©ТИМ, ХТО НЕ ВСИГНУВ ПОВЕРНУТИСЬ…

©НЕБЕСНІЙ СОТНІ (укр.)

Небесній Сотні –
Слава! Слава! Слава!
Бруківка пахне пеклом,
Бруківка пахне спиртом,
Чому я не лишився бруківкою?
Впалий долілиць з пробитою аурою
Молитися у вишиваному бронежилеті –
Палаюче серце назване фашистським…
Ти поміж святости розкидаєш руки,
Де священики в касках, монахи у бєрцах
Михайлівський собор оплакував землю…
І як ці трофеї – розхристана думка
З підголеним мозком в кривавому парку
Де птахи дзьобали, й гієни згризали?
І як бо ж з цим жити довік винятковим,
І що реформує спокійну свідомість,
Коли ти поетом не хтів просто бути?
Набуте, на вітер, на біди, на правду
Я вірю про те, що ще стану писати
Про те, що весна заквіткує лугами…

©НЕБЕСНОЙ СОТНЕ (рос.)

Небесной Сотне –
Слава! Слава! Слава!
Брусчатка пропахла адом,
Брусчатка пропахла спиртом,
Зачем я не остался брусчаткой?
Наземь упавший из пробитой аурой
Молился у вышитому бронежилете –
Моё горящее сердце назвали фашистским…
А ты между святости руки раскинул,
Где в касках священники, монахи у берцах
Михайловский собор землю оплакал…
И как эти трофеи – растрёпанная мысль
С застриженным мозгом окровавленного парка
Где птицы клевали, гиены грызли?
И как вот жить с этим вовек исключеньем,
И что реформирует отсутствие покоя,
Когда ты поэтом просто быть не хотел?
Бросались на ветер, на беды, за правду!..
Я верю о том, что писать снова стану
О том, что весна зацветает лугами…

©МИТЦЯМ, що ОГОЛОШЕНІ ЕКСТРЕМІСТАМИ

Лауреати мистецьких премій
Оголошені екстремістами,
Собаки – урками,
Діти – терористами.
Забрамлені закони:
На чорному – сумне,
На червоному – гума.
Але хто подумав,
Про те, що зачатий початок?
Окупований простір,
Купа перепостів
Обіцяних амністуватися.
Але ж у владних структур
Замість долонь ратиці
На лініях недоторканого страху!!!
Народ схожий на терплячого птаха,
Що надто любить свою оселю,
Оспівану цілунками землю
Наповненою героїчними фразами…
Листопадленими унітазами
В уніформі обличчя вбивці
З невідомого пекла міліція
Тероризує свободу
Водонапірні акорди.
Ті броньовані мерці
ЛСД-шним срібником юди
Стріляють в невинні груди???
Прямують зі зброєю на неозброєних
Наркомани-воїни
З гумаком проти правди
Та пострілом в невинність!..
НА БА-РИ-КА-ДАХ
Воскреслі на вогнищі
Та загартовані розумом
Час проти минулого!
З прихідними чаями
На кленах шрами
Запікаються храмом
На серці синню
Молитва до сина
МИ ДО БІЛОГО ДИМУ!
Достроково проситимуть
Благодаті народу
Вознесеться країна
І усім в нагороду
Вірна віра у єдність
Ради волі дитинству
І в усьому свобідним
Бути мамі-Земельці…
Затінкові морози
Бочкових замальовок
Он-лайн корчі сновиддя.
Най шепочуть дерева
Одне одному нам
Родоводи лісів…
Та усі ми повстали
Бо тримаємо небо
Плечима Атланта…

©СВЯТИЙ ХРЕЩАТИК

Я викреслюю себе наніц
із адекватної поведінки
гарантуючи замурзаній бруківці
свіжу та непорочну зброю,
щоб завчасу закричати випалом
по важкоартилеричних фізіономіях
недодуманої тимчасовости!
На медичних хрестах
розіп’ята Марія,
На хребтах барикад
освятилися кров’ю невинні:
охрестився Хрещатик святий.
І він струменем збитий із ніг –
впав на камінь молитись.
Онде пастирі-хрестоотці
із дітьми одягалися в кулі –
то неспокій поцілював наскрізь.
ніч вороже огнищем гарчала,
попіл сіявся юною смертю...
Вгору сонце вкотилось руде –
закипаючий біль серцями.
У глевкій, під щитом, самоті
із прикушених губ кожну мить
чулось силою слово Тараса…
дим та сльози гаспидних стежок
Бог у касці, броньовані груди.
В Книзі Слави помітки з полів
молоком відписались живому...
Сухо в горлі від вибуху днів,
від задухи пекельного ранку:
перемога дзьобала з руки
настрій в суміші із глюконатом.
МИ ДАВНО БЕЗІМЕННІ –
Свічі. Квіти. Хрести. Лампади…
28.02.-24.03.2014

©ЛЕЛЕЧА ПОШТА

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти
Чи квіти розтріпані десь на скарбах,
Чи може розлущений камінь?
Чечню, Дагестан, Крим, Карабах,
І Київ на лоні поранень.
Розпечена болем у небі душа
Складає листа обгоріло…
Лелеки летять. День розкуто лежав
На просторі сліз. Прострілили.
28.о3.-о8.о4.2о14

©МИ ДО КІНЦЯ!

Теорія ворон на вгороді:
Сьогодні так само, як і завтра
Синтетична влада
Силіконовою мовою
Розжовує сповільнену вату
Обіцяючи все владнати –
Совок вірить сказаному,
Революція вірує в перевірене.
Гнилі обіцянки,
Прокислі цитати.
В балаклаві Батьківщина-мати
Їй соромно відкрити обличчя –
Чекає на народне віче.
На спалених палетах
Та знеструмленій каві
І на примерзлих до неба канапок
Достатньо трикрапок.
Текстильні магнати
Зимових коктейлів
Цей дим найсолодший:
Ним пахнуть долоні,
Наповнені хлібом.
Ним пахне кохання.
Здавалося: ніби
Привласнені німби
По небу, як риби,
Хмари ритмом
Збираються купи –
Часи перед громом!
І йде брат за брата
Своя у нас віра
Окрилена боєм
І кров’ю загиблих…
Або до кінця ми,
Або нас під ростріл
А решту в арешти…

©БОЇ СУМНІВІВ

Реквієм Маяковському
питиму з лиця простору
незаселеного острову
і там заліковувати постріл.
Нездалі ці крила
хоча одне виросло
инше приречене
на оприлюдненість…
Вічне покарано
відчай вспокоєний
Сірими хмарами
Силою зорані
Зоряні воїни
Стрілом у скроню
Собі я дозволю
визріти віком
вигризком вирости
окрай стін окривлених
кривою оманою
вогненно і сонячно
снами молитимусь
литимусь осінню…
хтось ще ґрафітить
мене на уламках
диких цитат
запітнілого літа
де я задовільний
цитую Конфуція
знову конвульсія
і кроки небом…
та я ж по землі
слідами прямую
навиперед часу
і всотую щастя
вселенського шляху…
медові печери
шипшинові вірші
ручаєві ніші
рубінові птахи.
пора припиняти
бої своїх сумнівів…

©МОЯ КРОВ – У ВИНУ…

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,
Прорубавши шляхи крізь покірний санскритський вузол.
Саркастичні актори благають благих відчуттів.
Колісницею неба щоденне сонце угрузло
На мечі рукояті поневолених судьбами дів.
Доки дотиком пальців шукаю на лініях ніжність,
Доти надто на прикус кров гірка і знесолені дні.
Розчиняються руки… наскрізь мене думки узбічні
І у кухлі благань сльози помсти мої мовчазні.
Запророчу сліпим на обмані своїх віддзеркалень –
В полі згнив оберіг, та й ненависть мене притомила.
Дослідили сліди – глина знов перетворена в камінь,
Моя кров – у вину, в непорочні хліба – моє тіло.

©САҐА МАКІВ

Покохатися з маками в полі,
На руках розкроїти стежки.
Недоказаних слів епістолій,
Недогублених зграй вожаки.
Непокаюсь на требищі вітру,
Хоч, відверто, минаю зі сліз.
Заморочене небо витру –
Ти само за неволю молись.
Я зі східних обрядів вертаюсь,
В тих сузір’ях, де груди зірок:
В передліссі розніжений заєць,
В передмісті старіючий рок,
В передслів’ї розхристана неміч,
Чи ж мої розіп’яті слова.
В моїх задумах досі іде січ –
Та для бою ця пісня вдова.
Шлях один під зітхаючим птахом:
Кат юрби сипле в ноги поклін.
Розіп’ята на соняхах сварґа
Саґа маків, до вічности сплін…

©НІЖНІСТЬ

Розсипна картеч серця,
Що відбулася поодаль
Вітчизняної байдужости.
Дівчатка сунуть на танки,
Дівчата під будністю втоми,
Дівчата сильніші кохання.
Броньована ніжність,
Цілунки в шоломах,
Зима на спідницях.
А вікна безокі,
Цеглини беззубі,
Вмонтовані шини
В палаючий спокій.
Мій плюшевий зайчик
Заснув біля вуха –
Він дихав дитинством
В моїх сновидіннях.
Криваві люстерка
Зі входом стороннім
На дозвіл вбивати…

©ТРОЯНДИ РЕВОЛЮЦІЇ

Паранормальність смерти:
Парадоксальна параноя
На східцях виноградної лози
Серед сімох видовищ
Потенційна реальність
Це моя пунктуальність
Розписана по пунктах!
Біогенетика сновидіння
Карбує на яблуках паморозь
Змінив білизну учорашній вечір.
Ви намагались осягнути наслідки зброї
Навченою бути спокійною
До впевнености вистояного часу.
В  епоху третьої Світової Любови
Довгоочікуваним листом без адресанта
З правом на плюшеву ніжність
Підкорювати ритміку свідомости…
Моїм очам бракує погляду…

©НЕ ПРО НАС

Обвяжи благосклонное тело,
Выверни его наизнанку...
Возле меня парабелум,
Возле тебя диск Янки...
Вигни меня наощуп,
Возле тебя Пульс Ветра...
Возле меня та площадь,
Что затаёжена в кедрах.
Высмотри меня в изгои,
Пробей мне голову кайфом...
Я на изгиб калорий
буду военным Wi-fi-йфом.
Я на извилине мыслей,
Больше не стану раем...
Может мы раньше скисли,
Но я навсегда стираю
Старый апостроф нервов
Любов не про нас говорила...

©Вакуленко-К. Володимир
Харків-Львів