Жінка-УКРАЇНКА

Сакральна сутність материнства

Україна споконвіку уособлюється в образі Жінки-Матері. Для українців рідна земля є втіленням жіночої первини й материнства, як Сонце –  чоловічої первини й батьківства. Українець одвіку ставиться до землі як до живого єства. Більше того, він перебуває у священній інтимній єдності з питомою землею  –  любить  її,  як  дружину, плекає, а земля живить весь його рід. Ось як виповів нерозривний зв’язок українського селянина й його землі-годувальниці геній світового письменства з українським серцем Микола Гоголь, застерігши від «пролетаріатства»: «...Хіба можна розділити селянина з землею?.. Ви тільки подумайте, що селянин наш плаче на радощах, побачивши землю свою. Декотрі припадають до землі й цілують її, наче кохану. Це щось та означає!.. Ось над  цим  і  треба подумати...». В українському традиційному світогляді давнє сакральне поняття материзна живе нарівні з загальносуспільним поняттям батьківщина. Незмінно називав Україну материзною історіософ Пантелеймон Куліш, віддаючи цьому священному найменню перевагу перед батьківщиною. Його земляк-сіверець історик, етнолог Микола Маркевич так роз’яснює бінарну сутність батьківського й материнського в найменуванні рідної землі: «Батьківщина вища за материзну; вона тільки частина її; та для чиєї душі немає материзни, для того немає й батьківщини».