Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Яворська Ольга
Плекаючи пам'ять
Листопад 16, 2018 - 22:09 — perohanych
(Ольга Яворська. На чужих вітрах (роман про УПА). − Львів: Апріорі, 2015. − 260 с.)
Якщо довго перебувати на протязі, можна занедужати. А якщо ці протяги спричиняють вітри історії? Адже впродовж століть українці перебували "на чужих вітрах", знали свою історію з чужого голосу (на що нарікав ще Т. Шевченко в "І мертвим, і живим, і ненарожденним..."). Свій голос було небезпечно подавати. Мовчання вигідне владі, що сприймає своє керівництво з позицій владарювання, а не служіння. Така позиція притаманна чужинцям, що дивляться на Україну очима колонізатора. І радянським, і фашистським.
Будучи на цих вітрах, так важливо не зламатися, не дати їм можливість вирвати з корінням власну родову пам'ять. А якщо стане снаги − то і не зігнутися. І вибороти трохи сонця: любові, кохання, дружби, − попри грізний час і тіні недовіри, попри заохочування доносів з боку імперських спецслужб. Роман Ольги Яворської "На чужих вітрах" саме про таких людей: слабких і незламних, сміливих і боязких. Живих. Бо і її твір звучить не мертвими голосами запилених документів, а живими голосами свідків тих трагічних і героїчних років.
Ігор Фарина: Поетичність думання живе у людині
Серпень 15, 2018 - 22:29 — perohanych
Ольга Яворська. «Сльоза-живиця». Поезія. – Київ: «Український пріоритет», 2018. – 216 с.
Цю книгу вважаю чудовим подарунком у день народження для себе. Бо так вийшло, що «Сльозу-живицю» отримав у день мого ювілею і, зрозуміло, cпробував упірнути в бентежне чтиво поетичної думки. «На поверхні душі щось бентежне, тривожне і вічне, На поверхні землі буйнотрав’я росте крізь літа». «Сонце недільне, як болю згусток, дощами плаче й диктує вірші». (Ніби й немає чогось надзвичайного у цих рядках, але вони беруть за душу. Чи не тому, що поетка пише про дороге для кожного з нас: тематичні овиди відкривають почування?)
Назвав би це особливістю поетики бойківчанки. І не єдиною, на щастя. Бо, прочитавши вірші, можна зробити висновок, що у творах вільно почувають себе звірі і птахи, дерева й рослини, зорі і місяць… «О скільки серцю наболітись треба, щоб пролетіти птахом угорі», «А ніч прийшла зорю подарувати», «День помирав, як недобитий лебідь», «Завмерла в розпачі калина»… (Цитат-цікавинок, мабуть, можна відшукати й більше, але оці чотири теж містять чимало поживи для розмислів, коли найбільше думається про густозаселеність поезії й цими образами, співіснування реалій і абстракції, метафорику, сповідальність).
