У пору мого дитинства білий бузок зацвітав лише перед вікнами сільської ради.

 — Ти диви, наші бузки цвітуть фіолетово або блідо-рожево, а в Андрія Івановича — біло, наче в місті. Інтелігентний бузок! — крізь товщу літ чую язикатий голос чи то тітки Марії, чи то тітки Лисавети. 

Ні Марія, ані Лисавета інтелігентками не були — ходили на колгоспні буряки, на точок, одне слово, куди пошлють. Як не був інтелігентом і Андрій Іванович, голова сільради. Інтелігентність у нього засвідчували єдиний галстук, запраний і знову вкотре засмальцьований, та сталінський картуз, куплений відразу після війни. Тоді в селі не було чоловіків, і його, контуженого на фронті, обрали головою сільської ради. Освіти він мав лише сім класів. У нього в кабінеті на столі чомусь лежали рахівниця з відкладеною цифрою дванадцять і вже згаданий картуз. Над ним не змовкало радіо-брехунець. А оскільки в ті роки по радіо часто звучали музичні передачі, то Андрій Іванович знав і всі опери та оперети, й концерти Шаляпіна, і, звісно, його пісеньку про блоху, яку дуже любив. Навіть на весіллях заспівував перший куплет, показуючи свою інтелігентність зніяковілим сільським чоловікам.

Поруч із талантом завжди ті, хто про нього пишуть. Не дарма історія літератури промовляє голосом критика, що мусить бути відповідальним, коли йдеться про обдаровану особистість, здатну сказати світові більше, ніж світ готовий сприйняти. Я маю нагоду виступити нині з місією «передмовіста», дотримуючись «погляду збоку», щоб донести до світла літпроцесу цікаве й динамічне письмо Слави Світової в її книзі «Жила –була я».

Будь-яке художнє явище, особливо в літературі, завжди неповторне, неординарне, має специфічні зв’язки з особливим і загальним, не вкладається у надто шорсткі (уніфікаційні) схеми, тому що безпосередньо пов’язане з конкретною творчістю, яка постійно «підриває» усталені нормативи, коригує уявлення про мистецтво. Тому підходити до вивчення письменства з наперед готовими матрицями безперспективно і небезпечно. Треба, як кажуть відомі науковці, йти не до тексту, а – від тексту.

Псевдонім авторки вже містить іронічну, гротескну й стьобну сутність її письма. Приблизно 80 відсотків прози Слави Світової – це шкіц тонкого вишуканого гумору, побутового кітчу, приглушеного епатажу. Це – чудово, адже письменник лише тоді досягає своєї мети, коли показує, а не описує або декларує думки і почуття.

Ніколи досі не чула Баха у виконанні на бандурі. Була вражена і зачарована. Звучання фантастичне.

Молода талановита вінничанка Юля Григорук – музикант, поет. Дякую їй за свято, яке вона подарувала. Навзаєм – вірш у відповідь на подарунок. А ще – побажання і порада: бути завжди щасливою!

Бандура звучить, як маленький орган –
піднесено і урочисто,
нанизує нот кришталеве намисто
у разку бажань-сподівань.

Тріпочуть акорди стривожених дум
в безсмертній гармонії Баха.
Злітає дівоча рука, наче птаха,
над гострими лезами струн.

Автобусний маршрут «Київ-Народичі», запам’ятався мені на все життя. Кілька років по чорнобильській аварії я відвідала цей, на диво прегарний, район українського Полісся. Хоч автобус прямував у радіаційну зону, всі місця в ньому були зайняті. Подорожуючі не говіркі, з невимовною тугою в очах, але з крихітками надій на серці.  Бо ж їхали, на відвідини покинутих домівок, виселені Чорнобилем колишні сусіди, родичі й приятелі, які стали називатися переселенцями.

de:coded — це фестиваль інформаційних технологій та комп’ютерного мистецтва, що на 3 дні збирає в одній локації дивовижних людей, які працюють, відпочивають та живуть технологіями. Подія відбудеться 3­ – 5 червня у самому центрі теплого Європейського Львова ­ – IT та культурній столиці України.

de:coded — не просто серія змагань, воркшопів та семінарів. Це унікальний майданчик, де перетинаються різні спільноти, діляться досягненнями та створюють нові проекти. На фестивалі будуть створені всі умови для розвитку діалогу, народження нових ідей та поштовху до дій. Разом зійдуться програмісти, дизайнери, науковці, які на перетині галузей розвиватимуть ідеї та створюватимуть нові продукти.

Цільовою аудиторією фестивалю є мейкери, програмісти, дизайнери, бізнесмени, інвестори, ангели, стартапи, науковці та медіа. Організатори очікують, що de:coded відвідає 5000 гостей з усієї України.

Десять років тому римокатоликам Виноградова була повернута унікальна культова споруда. В центрі міста задіяв костел монахів – францисканців, що носить ім’я свого  засновника Святого Івана Капістрана. Цілющим джерелом духовності тут забило життя. Співпала ця подія вшанування відродження костелу ще з однією. За підтримки депутата обласної ради Владислава Поляка та міського голови Степана Бочкая тут відбувся благодійний концерт Заслуженого Закарпатського Народного Хору, його камерного оркестру, які повернулись з небуття відроджений духовний твір «Misso» заслуженого діяча мистецтв України, члена спілок композиторів України та Угорщини, відомого громадського діяча та педагога, талановитого музиканта, автора рідкісних творів для хору, органу та камерного оркестру Іштвана Ференцовича Мартона. Композитор мав усього 24 роки, коли його написав. Вперше він прозвучав в Мукачівському костелі на свято Христового Воскресіння у 1947. Та підійшли інші часи. Почалося гоніння на духовність, закриття храмів, переслідування за віру і цей твір канув у забуття.

Книжка-гра «Корабель уяви» Ольги Масалітіної вже завойовує свого читача. Це – не класична література, яка актуальна « на всі часи», це – абсолютно сучасний художній «посібничок», який має жвавий сюжет мандрівки дітей різними, несподіваними часопросторами, захоплює інтригою відкриття невідомого, викликає асоціації з моделлю «машини часу», відомою в науково-фантастичній літературі. Оповідання справді відповідає жанру, бо йдеться про неймовірні пригоди героїв — Аліси, Макса, песика Кекса, які можуть трансформуватися у великі й малі форми, побувати у мікро- і макросвіті. Недарма автор підкреслює, що фантасти часто передбачали ті чи ті науково-технічні відкриття, до яких, до речі, були причетні й діти — 15-річний Луї Брайль, 15-річний Честер Грінвуд, 16-річний Джорж Ніссен, 18-річний Блез Паскаль. Умовно в цей ряд потрапив і Макс. Така інформація неминуче заохотить молодого читача до експериментів, які можуть навіть змінити світ.

Жаданим гостем вихованців Виноградівського ВПУ-34 недавно став провідний етнограф і фольклорист народнопоетичної творчості Срібної Землі, автор майже сотні книг, ювіляр Іван Хланта. У світлиці людської мудрості цього навчального закладу на зустріч з людиною-легендою, уславленою особистістю, яка понад піввіку слухає і сприймає гомін віків і з небуття повертає призабуті в часі народні скарби, зібралася майже сотня друго- та третьокурсників.

З 11 по 20 травня на кіноринку 69-го Каннського міжнародного кінофестивалю працюватиме Український павільйон та відбуватимуться інші заходи, пов’язані з українським кіно: розповсюджуватимуться інформаційні матеріали, проводитимуться презентації та зустрічі.

Відома українська письменниця та перекладач Анна Багряна, котра зараз мешкає в Болгарії, презентувала у Чернігові свої нові книжки. Зацікавлення до цієї імпрези було великим – чарівну гостю справедливо вважають нашим послом на Балканах. Анна вийшла заміж за видатного болгарського поета Димитра Христова. Шість років сім’я жила в Македонії, де Димитр очолював культурний центр Болгарії у цій країні. У них народилася донька Оксаночка, до речі, громадянка України. Зараз, у свої три роки, Оксанка добре розуміє українську і говорить нею, адже це – її рідна мова. І на запитання, ким вона стане, як виросте, впевнено відповідає: «Українкою». Хоч, звісно, болгарська мова у родині теж звучить постійно. Дружна сім’я завжди разом відзначає українські та болгарські свята. Нині родина переїхала мешкати до Болгарії, де Димитр Христов працює в Спілці болгарських письменників.