Наприкінці 2015 року вийшов друком третій номер альманаха «Горлиця». У виданні опубліковано твори учасників та друзів літературної студії «Горлиця».
Пропонуємо до уваги читачів твори Тетяни ВОЛОДАЙ, які увійшли до альманаха.
Тетяна ВОЛОДАЙ – член Національної спілки письменників України, авторка шести поетичних збірок, лауреат премії ім. В. Самійленка.
* * *
Пройти життям, не залишивши сліду,
Не побажаю навіть ворогам.
Нехай твоя зоря на небі зійде,
Іди і залишай себе слідам.
В творінні рук, у дотику сердечнім
Саму себе до краплі віддаю.
Нехай комусь здається недоречним,
Та пісню я співатиму свою.
Ми всі йдемо з нізвідки у нікуди,
Та з наших кроків творяться світи.
І байдуже мені, що скажуть люди, –
Я власні залишатиму сліди.
* * *
Три дні ціпами молотили.
Душа – порожній колосок.
На полі бою – мертвий шок,
Підвозять провіант із тилу.
Вже крила вбились у перо.
Нема гнізда, лиш тільки небо.
Питаю дозволу у себе,
Сама собі даю добро.
Напевне, слід цьому радіти –
Чумацький Шлях, Великий Віз.
Я знов сама. Лиш пару сліз
Чомусь не встигла зупинити.
* * *
Блакитна квітка на вітру
Холодні сльози розгубила,
Але тримається щосили
Корінням за земну кору.
Ось-ось розлючена зима
Стежки любові снігом вкриє,
А квітка все плекає мрію,
Що стужу здужає сама.
* * *
Тече олія лагідно та масно,
Звабливо сяє рейковий хребет.
Розбилась пляшка – дівчина нещасна.
Так стартував нечуваний сюжет.
А далі квіти, зустріч, впізнавання
І почуттів висока частота.
І ніби виклик сірості – кохання.
Так через бруд приходить чистота.
А далі кпини критиків-естетів,
Громадська думка, блискавка та грім.
Мабуть, для цього родяться поети:
Протистояти кожному та всім,
Любов пронести через тінь та світло,
Пройти крізь пекло й зоряний мороз,
Щоб Маргарити осідлали мітли,
А Берліоз забув про сколіоз.
* * *
Немає програшу у грі,
Бо гра – це лиш мистецтво жити,
Коли для тебе пахнуть квіти
І раптом порожніють віти,
А серце студять злі вітри.
Немає програшу, затям,
Бо не існує перемоги,
Бо є лиш ти й твоя дорога
І лиш одна молитва Богу,
Що іменується життям.