Жінка-УКРАЇНКА

У 2013 році в Торонто вийшла універсальна книга про український театр Канади «Заграва», авторами якої є Валерій Гайдабура та Йосип Терлецький – керівник Українського драматичного театру «Заграва», завдяки якому я отримала неоцінений скарб – знання про театральне мистецтво в еміграції. Вірніше зрозуміла, що Бог створив українця для світу тільки тому, що з його душі завжди виростають яскраві думки. І саме так очевидно думає найкращий цвіт, ті, хто своїм акторським талантом засвідчують українськість далеко за межами рідної України.

Автори книги розпочинають свою розповідь про зародження театру і закінчують сьогоденням через глибокі матеріали та фотоілюстрації. Відтак, відомо, що театр розпочав свою діяльність у 1953 році. Біля його витоків стояли найкращі організатори Юрій Белський, Володимир Довганюк та Андрій Ільків. А режисерував на початку високоосвічений фахівець європейського кшталту Здіслав Туржанський. 

Але насамперед хочу розібратися, чим для українця в еміграції є театр?
Вирізняю, це - насамперед багаторічна діяльність акторів і режисерів, сценографів і композиторів, музикантів і балетмейстерів, театрознавців та драматургів, адміністраторів, людей, які хворіють українським театральним та музичним мистецтвом, що складається з різних творчих сегментів. 

Як пише Валерій Гайдабура, «Часові перерви у діяльності театру мали місце з різних причин», та щоб театр не припинив своє існування, багато зусиль приклав Йосип Терлецький. Він, виявляючи неабияку волю і стратегічний талант, впертою працею додавав життя колективу, який його підтримав. І в результаті упорядкував книгу про театр. 

Видання оригінальне, ілюстроване, має 440 сторінок. Важливе тим, що в ньому зібрано матеріали, які показують не тільки розвиток театрального мистецтва в Канаді, а й описано і показано становлення цього колективу, зустрічі із глядачами. 
Дуже важливим є розділ Йосипа Терлецького, як українці стають емігрантами. . Загалом автор матеріалу концентрує увагу на власній долі, розповідає про свої «заручини і шлюб із «Загравою», одночасно пригадує про його успіхи і невдачі, найкращі постановки та поповнення новими акторами. 

Як я написала, ця книга про театр – неординарна. У ній окрім розповідей, поміщені цілі п’єси з фотографіями, статтями та відгуками про них. Наприклад, драма К.Гупала «Прокурор Дальский», Б.Томаса «Тітка Чарлі», Л.Українки «Адвокат Мартіян», інші драми «Проліски», «Курєр УПА», «Примари», «Жанна дАрк», «Слуга двом панам», «Касандра» та багато інших. Всіх не перечислятиму, бо їх за 60 років було сотні. 
Велику актуальну працю театралів видно й з того, що Український драматичний ансамбль «Заграва» побував із прем’єрами у багатьох країнах, в тому числі в містах Америки та Канади, про що свідчать хороші відгуки з часописів «Український гомін», «Наша мета». «Новий шлях», «Америка», поміщені в цю книгу. Гортаючи сторінки, переглядаю афіші з оголошеннями, і здається, відчуваю перед ними яскравий погляд глядача, який з усмішкою поспішає опісля до каси за квитками. 

Найбільше вражає глибока українськість театру, що виражається барвистими українськими костюмами та усмішкою на обличчях акторів. А ще постановкою тих українських п’єс, які показують життя та побут українців. Ось таким автори книги показують український театр у Канаді протягом усіх років еміграції українців. Але на утримання театру потрібні були чималі кошти. «Виконавці відтворювали щиро і правдиво (без пафосу!) свої ролі і збуджували в публіки надію, що може в Торонто утримається хоч один театр, бо між старшими і молодшими емігрантами є таланти, але немає грошей на постановки». – ось такі рядки я знайшла в статті про прем’єру драми Лесі Українки «Бояриня». А це був 2001 рік. 

Так, театр «Заграва» був і є важливою складовою багатогранного культурного життя українців в еміграції. В усі часи він плекав найкращі національні традиції, утверджував високу духовність та вічні людські цінності. Цей театр є одним із найдавніших мистецьких українських колективів, що існує поза межами України. «Заграва» здобула визнання шанувальників українського мистецтва в Канаді та в інших країнах. І про все це ми дізнаємось із чудової книги про цей театр. Крім цього тут поміщено десятки подяк та вітань від авторитетних осіб і послів держав світу, які висловлюють вдячність за акторський професіоналізм та збагачення своїм талантом культурного життя українців в еміграції.

У виданні також поміщені статі про відзначення ювілейних дат театру. Читаючи книгу, розумію, що пан Йосип Терлецький добрий господар, тому що зберіг чи дістав афіші, дипломи чи оголошення, а відтак розмістив їх у книгу, яка назавжди залишиться історією для майбутніх поколінь. Є дуже багато відгуків, приурочених 55 річниці «Заграві», відзначення якого відбувалося в Торонто 14 грудня 2008 року.

Переглядаючи фотосвітлини, складається враження, що учасники «Заграви» - це великий світ культури і мистецтва, фольклору традицій. Яскраві костюми, цікаві сюжети і сцени із п’єс, творчих вечорів, співочі та літературні репертуари – усе це не тільки захоплює, зачіпає душу аж до глибин її криниці. А ось як висловлюються учасники «Заграви» про свого директора: «Нам дуже треба веселих програм, бо життя стало повне непорозумінь і тихого смутку. І треба ґратулювати Йосипу Терлецькому, заслуженому працівнику культури України, що мав ініціативу попрацювати над українською культурою, додам, зокрема над українським театральним мистецтвом». А чому б ні? Як бачимо, пан Йосип не тільки професійний талановитий актор, він добрий організатор, керівник. У книзі розглядаємо фотографії, як під його організацією працівники театру від початку, поетапно, збирають сцену для театру, добротну сцену. Зайняті у цьому процесі були всі. 

Особливо цікавим є матеріал про фестиваль етнічних театрів у 1980 році, на якому Юрій Бєльський дістав нагороду найкращого режисера фестивалю. Для театру – це визнання.

У виданні зібрано Почесні грамоти та Подяки, листи і привітання. І ось одне з них від Надзвичайного і Повноважного Посла України в Канаді Левка Лук’яненка спрямована Йосипу і Дарії Терлецьким має справді історичну цінність. Це привітання з нагоди другої річниці Незалежності України, але в ньому йдеться про великий вклад тієї пари у розвиток не тільки культури, а й державності. «У період організації діяльності першого в історії українського посольства в Канаді ви допомагали нам, безоплатно забезпечивши посольство бланками документів, конвертів тощо, а для святкування другої річниці Незалежності України люб’язно надрукували жовто-блакитні папірці». І ось це справді підносить директора театру Йосипа Терлецького до високого рівня справжнього українця.

4 травня 2007 року вийшов Указ Президента України Віктора Ющенка про присвоєння звання «Заслужений працівник культури» працівникам театру Кушніренко Ілярію Васильовичу (фінансовий референт) та Терлецькому Йосипу Ришардовичу (директор).
І тут хочу призупинити свою увагу на особистості – Йосипу Терлецькому. Жив у Польщі. У 1973-75 роках був художнім керівником вокально-музичного ансамблю «Червона рута». У 1983 році переїжджає до Канади, працює актором в драматичному театрі «Заграва», а з 1988 року – голова цього колективу. При тому працює в Торонто старшим економістом поліграфічної фірми МРІ Group. Добрий організатор, справедливий і трудолюбивий.

Дочитую книгу до останніх сторінок і стає навіть сумно, адже так видається, що закриваються двері театру. В книзі я глибинно познайомилася з життям «Заграви», його акторами, гастролями і навіть вникла у їх святкові та будні дні. Та найголовніше, відчула творчий дух українців у Канаді. Залишилося колись, при нагоді, відвідати українців за океаном, щоб привезти їм з України нашу любов, виразити нашу повагу до їх звитяжної праці на благо України.

Галина Фесюк, 
член правління української асоціації письменників, 
Президент Благодійної організації «Розточани»