Жінка-УКРАЇНКА

Хто брав участь у поминальних акціях захисників Євромайдану, убитих під час подій 18 – 20 лютого, той бачив, як десятки і сотні тисяч людей, чоловіків і жінок, ридали не ховаючи сліз горя від трагічного жалю за хлопцями, із якими вони особисто не були знайомі. Мільйони так само сильно страждали біля телеекранів і комп’ютерів. Багато людей, які всі ці місяці жили подіями онлайн, спеціально приїжджали до Києва, клали квіти, ставили лампадки, а потім «пригадували»;: «Ось отут він біг…»;, «А там він падав…»;, «Тут БТР стояв…»;. Вони говорили як безпосередні учасники й очевидці подій, хоча на момент справжніх військових дій перебували за сотні кілометрів від місця протистояння.

Попри відстань завдяки можливостям сучасної техніки, мільйони людей жили в унісон серцебиттю Майдану. За їх суб’єктивними відчуттями, вони дійсно були там, вони відчували увесь той гнів, страх, і біль, який відчували активісти Євромайдану. Відбувалося ніби злиття героїв і спостерігачів… як у театрі під час перегляду напруженої вистави, у якій добро все ж таки перемагає зло.