Пригода маленького Нява
І
Один у цілому світі
Свого дитинства я майже не пам'ятаю. Лише велику коробку, в якій товклись такі ж створіння, як і я, та теплу, пухнасту матусю, яка навчила вимовляти найперше "няв".
Куди все зникло – не розумію. Зранку ніхто не вилизував мені вушко, не муркотів пісень, не навчав стояти рівно та впевнено на чотирьох лапах, тримати хвостика "морквинкою". Я прокинувся на вулиці, просто під відкритим небом, яке чомусь протікало. І взялась же звідкілясь у ньому та дірка...
Великі краплини починали барабанити по листю сильніше, але сховатись було ніде. Я притиснувся до великого старого дерева і мовчки заплакав.
ВУСЬКА
(оповідання для дітей)
Мама-мишка з малим мишенятком переселилися у нове помешкання. І добре зробили, бо насувалася люта зима, в норі було так холодно, що й сірі кожушки не захищали. До того ж полили зимні дощі. Якби то сніг, було б під ним, як під ковдрою, затишно, а то ж крижана вода затікала у нору, і мишки мало не потопилися. Добре, що перебралися в сухе місце, під будинок, де жили люди.
Вранці в будинку було гамірно: грало радіо, голосно співав електричний чайник, хтось грюкав дверима й тупав по східцях. Потім один по одному люди виходили надвір і десь зникали. А в хаті лишалися тільки бабуся й маленька дівчинка.