Жінка-УКРАЇНКА

Цього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги «Метелики в крижаних панцирах» подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга – у співпраці з «Видавництвом Старого Лева».

З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.

Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?

Твір адресовано підлітковій аудиторії.  Проте він стане в пригоді також батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим, соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішень котрих (!) можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.

Ювілей схожий на снігову лавину. Спочатку можна почути тихий гуркіт, що котиться-перекочується навкруги, з кожним днем посилюється і... за ним вже й голосу не чути. А потім тебе накриває пухкий білосніжний килим і несе, несе в далечину. Як довго доведеться нестися у невідоме? А стільки, скільки в тебе друзів, приятелів, родичів... Бо ж усім треба приділити час, зустрітися за чаркою, вислухати добрі побажання, подякувати друзів та колег по перу / нотному стану / мольберту...

За цими приємними клопотами більшість митців не встигають згадати минуле, переглянути не тільки старі світлини та перегорнути сторінки книжок десяти- / двадцятирічної давності, поділитися планами на майбутнє.

Саме таку неординарну назву має нова книга тернопільської письменниці Ірини Мацко. «Шпинат для мізків» – це дебют пані Ірини в дорослій прозі. Яка вона на «смак» читачі вже зможуть незабаром «скуштувати». Книга вийшла у світ кілька днів тому.

–  Пані Ірино, як виникла ідея книжки?

У 19 років Сергій Шурута несподівано захворів. Та так, що незабаром вже зовсім не міг ходити! Довелося пересісти в інвалідний візок – назавжди. Мешкає він у селі Радянська Слобода, в Чернігівському районі, тож, коли треба було у справах добиратися в Чернігів, доводилося увесь час просити чуйних людей, щоб допомогли сісти в автобус із візком. На жаль, в Україні й досі проблемами інвалідів переймаються лише на словах. В наших автобусах та маршрутках жодних пристосувань для людей з особливими потребами не передбачено. Та й по нашому недолугому, горбатому асфальту в інвалідному візку далеко самотужки не заїдеш, адже треба оминати бордюри, а зручних, якісних пандусів – надто мало…