За добу поезію Володимира Присяжнюка, присвячену вчительській праці, поширили у фейсбуці 14 тисяч разів.
Пост із віршем, опублікований напередодні свята 1 вересня, вже отримав більш як 10 тисяч лайків і 1700 вдячних коментарів.
ВЧИТЕЛЯМ
Ну що ж, мої колеги-вчителі,
Присядем, як годиться, на доріжку.
Ми — ті, що світло сіємо в імлі,
Даємо все, отримуємо — трішки…
З передмови до книги Володимира Присяжнюка (м. Івано-Франківськ) "У середмісті моєї пам'яті" (2017)
У середмісті поетової пам’яті…
Поезія Володимира Присяжнюка – це правда душі, це те що бере в полон і не відпускає, це те, що вчить нас любити, цінувати, берегти попри все. Бо навіть те, що минає, лишається з нами назавжди!
«Ти давно уже - не зі мною,
Але й досі живеш у мені…».
Кажуть, що поети не пишуть про себе, якби хотілося того читачеві. Але між рядками у віршах так часто читається те, чого ніяк і нікуди не приховаєш. Та й чи треба? Щирість – основа всього, що відбувається, і в творчому і в особистому житті. Хай, ймовірно, й не про свої власні переживання пише майстер слова, але з відчуттям пережитого. Бо знає перо поета, що таке вірити, любити, сподіватися і чи не найголовніше – пробачати та не розчаровуватися.
Володимир Присяжнюк (місто Івано-Франківськ), народився 24 березня 1966 року в родині педагогів. Поетичною творчістю почав займатись у шкільному віці. Неодноразовий учасник Всеукраїнських зльотів творчої молоді. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педінституту імені В. Стефаника. Працював на посадах вчителя, заступника директора школи.
Життєве кредо: не зупинятись!
Із циклу «Літературні пародії»
***