В рамках віртуального проекту «АВС» Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України з фондів представляє ранні твори народної художниці Марії Оксентіївни Примаченко (1909-1997).

У 1970 році були придбані три акварельні малюнки 1930-х років з казковими звірами (Ф.465,оп.1,спр.1) у Рудякової Елли Пименівни.

У 1973 році Марія Примаченко особисто подарувала архіву свою роботу «Дика овечка» і світлину з сином Федором з дарчим написом на згадку.

Цієї осені трапилося багато гарних книг українських авторів. Серед них − текст Юрія Луценка у записі Мустафи Найєма «По обидва боки колючого дроту» (2014).

Чому читала?

Тому, що я − не політик, а визначитися щодо окремих проблем/осіб у політиці як громадянці України треба, бо працюю з молоддю, зі студентами. Якраз отакий кулуарно-документальний, афористично-аналітичний твір виявився доречним.

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь.

Завантажуймо для читання чергове число «Бористена».

Сьогодні закінчила свій екскурс у світ поетичної таїни Григорія Панченка із м. Ржищів Київської області. Помер він влітку цього року, і я не зможу ніколи сказати йому своє дякую. Але і промовчати також не можу. Бо зачепило, збентежило, вернуло у світ дитинства, змусило замислитися - заради чого все таки живе людина на цій землі… Тому і висловлюю свою вдячність у цих ось рядках.

П’ять збірок поезій поета в яких він жив, працював, ростив синів, кохав дружину, любив життя, людей... Писав… Але чомусь не давав інтерв’ю, не брав участі в літературному житті, ніби сумнівався в своїх творчих можливостях. Мабуть тому й першу збірку назвав «Чи можна взятись за перо?». І добре, що таки взявся.

Львівський етно-джазовий гурт «Ойкумена» веде активну професійну діяльність, в рамках якої  -  благодійні виступи та концерти на підтримку тих, хто сьогодні на Сході зі зброєю в руках захищає нашу українську землю.

Нещодавно біля пам'ятника Тарасу Шевченку у Львові відбувся благодійний концерт, участь в якому взяли і учасники «Ойкумени». Збирали кошти для батальйонів «Айдар» та «Львів-3». Під час виконання гуртом першої пісні, мікрофони і електрика на сцені відключилися,  та ніхто не розгубився і вже  без мікрофонів  виконали 4 пісні - авторську «Не треба й неба» і майже народні «Бандуристе, орле сизий», «Ой у лузі червона калина» і «Чотири воли пасу я».

Триста спартанців царя Леоніда, триста козаків під Берестечком і триста студентів під Крутами довели, що смерти немає, коли людський дух сповнений віри. Я волію опинитися серед чергових трьохсот, бо не важливо, чи ти помреш, – важливо, чи ти зумів захистити землю, названу Богом і людь­ми УКРАЇНОЮ…

Патріотичне (обов’язкове)

Давно не говорив про патріотизм. Якось соро­мився і завжди вважав це недоречним. Однак на­стає момент, коли будь-які особисті табу переста­ють бути дієвими. І ти починаєш розуміти, що коли не розпочати цієї бесіди сьогодні, завтра може вия­витися пізно.

28 вересня в концертній залі Українського дому відбулася зустріч-єднання родин «Небесної сотні», активних учасників Революції гідності, поранених, родин загиблих в боях на Сході.

Це було неймовірне зібрання тих, кого об’єднали і біль, і сльози, і любов, хто знає, що таке втрачати рідних, близьких людей, і робить все для того, аби таких втрат на нашій землі було якомога менше. Адже ріки крові українських патріотів, які взяли початок від Майдану проливаються на Сході країни і дотепер. Не втихають вдовині, материнські сльози. А в залі під час виступів очевидців подій плакали всі: і жінки, і чоловіки.

Звучала молитва за убієнними, гімн України, підхоплені залом.