Щастя

щастя буває до смерті до видиху і до вдиху
летючим буває щастя дзвінким від сміху
буває воно в конверті рядками тремтячих літер
покрите рясними плямами які хтось витер
буває щастя пекуче нестримно сухо гаряче
і часто, коли надворі б’є холод собачий
коли замерзають руки і навіть крила
воно зігріває душу, а часом й тіло
у миті великої битви внутрішнього двобою
щастя веде й знайомить тебе із тобою
і тисне в обіймах ставить усі розділові знаки
щастя без сумніву має свої ознаки і
свої унікальні риси свої родимі плями так
щастя є у лісу у міста з його автами
хмарочоси –  кожен безлицих тіней повен
феї річок які оживають щоповінь
ллють повні долоні кеари міхи відра водиці –
всі вміють бути щасливими як годиться
у божому племені між мандрівцями з Офіру між
лірниками і співцями між віри й невіри
щастя часом задуже холодне але це не часто
воно зазвичай все теплиться
таке вже щастя
така є його природа –  биття і ритми
м’який не пульсуючий спокій закритий за-
нурений карамеллю у ніч терпку чайну
щастя буває німим, а ще надзвичайним
у кожного в цьому царстві Божого духа
свої занурення рими стоп-кадри рухи
свої молитовні слова шпильки вузлики
червоні нитки заговорені ґудзики
що притримують щастя запаморочують
усіх хто хоче вкрасти його зурочити –
коли тобі тридцять п’ять коли сорок вісім
відсутність щастя доводить до сказу бісить
і часто у листопаді як дощ почався
надвечір такі з відчаю шукають щастя
бродять містом у модних джинсах поношених
із мокрими вище коліна холошами
тягнуть сірі погляди до нічного неба –
їм трохи, хоч жменю хоч крихтами, а треба
тим кому тиша за щастя у кого діти –
часто щастя немає куди подіти і
вони розсипають щедро між перехожи-ми
й врешті
стають на кульбабки схожими

Мить важить більше як весь навколишній авалон –
з дрібної комахи виростає слон
з малої зернини проростає колос
у когось –  крила
у когось –  голос
у когось –  вись
у комусь –  рись
а хтось несеться
а хтось летить
або сміється
або тремтить
для когось вічність
ця мить
щастя буває різним
на видиху і на вдиху
але
найчастіше –  
тихим