Жінка-УКРАЇНКА

Сергій Шуба, з котрим я познайомився чверть віку тому, був незвичайним чоловіком із ще незвичайнішим родоводом. До того ж свій чотирьохсотлітній з гаком родовід йому не треба десь пошукувати й підтверджувати — це довів у своєму «Молороссийкому родословнике» історик Вадим Модзалевський, який на початку минуло століття працював у Чернігівській губернській архівній комісії і власноручно видав довідку Віктору Шубі, дядьку нашого персонажу, про те, що він має «дворянское достоинство». Ця легендарна посвідка зберігалась потім в архіві Сергія Борисовича.

Отож запорозький козак Василь Шуба, предок Сергіїв у десятому коліні, вирушав з військом гетьмана Петра Сагайдачного у морські походи на турецькі фортеці Кафу та Сіноп. Мабуть, через те, улюбленою піснею діда і батька мого співрозмовника була «Ревуть-стогнуть  гори-хвилі», а сам він закінчив морехідне училище. Наступний Шуба, на ім’я Степан, є найвідоміший у їхній генеалогії.

Учасник визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького, став згодом вибельським сотником, він згадується в універсалах гетьманів Брюховецького, Многогрішного, Самойловича, а Іван Мазепа так відгукнувся про нього в своєму універсалі: «Яко гідний і значний у Малій Росії особа». Покинув наш грішній світ у 1695 році й удостоївся бути похований серед своїх бойових побратимів-полковників Леонтія Полуботка, Якова Лизогуба, Василя Дуніна-Борковського. До речі, дружина останнього, про якого й досі блукають страшні легенди як про українського «Дракулу», звалася Марією Степанівною — звісно, донька сотника.  

Успадкував посаду вибельського сотника і його син Семен, і задеснякське село Виблі  на довгі роки й століття стало їхньою дідизною. Тут вони змурували Троїцьку церкву, яка служить людям і досі. А от цвинтар навколо неї не зберегли — надгробні над похованнями не одного покоління козаків Шуб уже не такий далекий радянський поклали… у підмурівок нового магазину.

Брав той Семен участь у розгромі турецьких військ під Чигирином. Його син Степан обіймав посаду бунчукового товариша у Чернігівському полку при Павлу Полуботку. Сини його Петро та Михайло теж завзято рубали із турками. Наступне, п’яте покоління Шуб — корнет Степан та його брат Павло ратну славу закріпили у боях з Наполеоном. За ними йдуть підполковники Михайло та Степан — учасники Кримської війни… Його прадід Іван, теж підполковник, звільняв Болгарію з-під турецького ярма, а Федір, його дід, капітаном-кавалеристом промчав кривавими полями першої світової. «Його, я добре пам’ятаю, — пригадував пан Сергій, — у 1942 році німці тяжко побили, бо не стерпів приниження і кинув їм: «На тій війні вас лупили, і нині поб’ємо!» До речі, його дружина Марфа Федорівна, доводилась небогою знаменитої співачки Оксани Петрусенко…»

Сергій Борисович багато мені говорив про свою любов до України, але й без тих щиросердних   слів його любов у мені найпевніше асоціювалося з його глибокою генеалогією. Ще б пак — не кожна людина похвалиться таким родоводом!

Мій великий матеріал про нього вийшов у номері «Деснянської правди» напередодні історичної події — референдуму 1 грудня 1991 року  щодо проголошення незалежності України і голосування. Сказав «так» за наше незалежність і мій знайомець. Але невдовзі його, підполковника-ракетника,  не стало… То був останній з вибельських Шуб, останній, мовлячи відомим фразеологізмом із роману американського письменника Джеймса Купера, із могікан…

Володимир САПОН

Сергій Щуба біля родинної церви у Виблях.