Підсніжники

17105991_1345332542193544_1946040347_oЗневіра… Що іще буває важче її? Що?...

Знаю, що ти не вірила в мої підсніжники. Вони мають більшу силу ніж твоя втеча в забуття…

Поглянь… їм би ніжності твоєї краплинку… погляду твого хвилинку… поглянь вони таки зійшли на протоптаних стежинах людської байдужості під твоїм вікном… Зійшли на день Весни, щоб стерти із лиця твого сумнівів терзання, сльозинку із мого лиця чекання…

Вони зійшли наперекір байдужості, і вже душа наповнюється теплом надії, і ти йдеш до мене у мій сон, веселкою мінливою… Відчуваю дотик вуст і долонь твоїх від яких душа моя небом, зорями вгамовує спрагу невіданих цілунків…

Кохано? Поглянь, на тім місці, де ми пройшли, підсніжники зійшли, вони не в’януть, пахнуть як твої уста, і тільки вони можуть мене врятувати від самого мене…

Ми з тобою подаруємо промінчики теплої надії пролісками і весною, щоби стежина із зневіри вплітала в коси закоханих на перші квіти на шляху таємниць злету до зоряних крамниць, де не буває «Сама» і «Сам»…
Що іще для щастя треба? Кохана?... Коли є підсніжники і весна… Ти і я…

©Ладо Орій
01.03.2017
Житомир