Жінка-УКРАЇНКА

Цей вірш потрапив до мене з передісторією.  Його автор – Василь Шафранюк, доцент Буковинського державного медичного університету, який любов до українського і рідного часто висловлює у віршованому слові. Його вірші знаходили чи не найвдячнішого читача в особі його близького друга, також викладача, Василя Гордія, який зачитував віршовані рядки перед  своїми студентами. Дуже багато його занять розпочиналися саме так – аби вихованці Чернівецького індустріального коледжу (де викладав Василь Гордій)  добре зналися не лише на ремеслі, але і на душі людській. Адже ще ніхто не розгадав, що керує людиною, яка вирішила сісти і викласти свою душу на папір – то одна з найбільших таємниць.  Того травневого дня Василь Шафранюк, написавши нового вірша «До України», мав намір неодмінно поділитися ним з Василем Гордієм.  … Але друга і земляка  раптово не стало. Близькі не могли до кінця повірити, що їх батько (дядько, дідусь, друг), який так добре знався на українських звичаях, вчив рідних моралі та побожності і тішив усіх добрим гумором – уже  в іншому світі. 13 червня виповнюється сорок днів, як не стало Василя Гордія.

Вірш  В.П.Шафранюка «До України» не був присвячений Василеві Гордієві, але той мав стати першим читачем. Тепер цей вірш – то віршована пам’ять про дорогого родича, викладача, українця-патріота.

(Іванна Стеф’юк)

До України

Дивлюсь на тебе, Україно,
Із сивих берегів Дніпра…
Чому зневолена ще нині,
Чи доля твоя вже така?

Ні, не такою маєш бути, -
Мазепа й Орлик говорив,
Ти маєш квітнути й відчути,
Бо долею Бог наділив.

Дивлюсь на тебе, Україно,
З  софійських пагорбів Дніпра,
Князь Володимир свято ствердив:
У світі ти така – одна.

Василь ШАФРАНЮК (Чернівці)