Жінка-УКРАЇНКА

Молода перспективна й голосиста українська співачка. Причому «українська», то не просто якась приналежність. Співачка, репертуар якої поєднав традиційну українську естрадну пісню часів Яремчука і сучасні композиції на музику неповторного Дворського, Злотника та авторів сьогодення. Заслужена артистка України, лікар, поетка, і просто приємна та чарівна людина – Ірина Зінковська. І з нею наше інтерв‘ю.

– Перш за все завжди любила творчість у всіх її проявах. Для мене це стихія і, що б не робила, до всього підходжу творчо. У музиці, слові, спілкуванні, природі, в людях я знаходжу те натхнення, певний порив, який дає силу жити, любити, творити… І потяг до співу перевершив усі інші захоплення.

– Ваш батько лікар: медична освіта, то родинна справа чи ще й особиста ініціатива та зацікавлення? Як співіснують лікарка і співачка: одне одному не заважає? (тут можна, філософії чи чогось такого.

– З першого погляду медицина і музика – зовсім різні за змістом, однак насправді і те, й інше є мистецтвом, вимагає вміння любити людей. Якщо нема любові, то така музика не матиме душі, а лікар не вилікує причину захворювання. Не так давно саме з лікарів та вчителів формувалася творча еліта. Мій земляк, уродженець Снятинщини, що на Покутті (тепер Івано-Франківська обл.), письменник Василь Стефаник також закінчив медичний факультет (у Кракові), незабутній Володимир Івасюк закінчив з відзнакою Буковинський медичний інститут, був запрошений в аспірантуру. Можна навести безліч прикладів, як медицина поєднувалась у людини з мистецтвом. Так склалося і в мене. З дитинства я хотіла бути кардіологом, як батько. В лікарні почувалась як вдома (ми й жили біля лікарні в Снятині, там зараз мешкають мої батьки), намагалась допомагати медсестрам, татові у простих питаннях, переймалася хворобами пацієнтів, вислуховувала багато цікавих життєвих історій.

Але у старших класах любов до пісні почала перемагати… Батьки спершу не дуже схвалювали моє захоплення, хвилювались, щоб я не закинула навчання, адже була відмінницею. Почала їздити на заняття вокалом у Чернівці, до прекрасного педагога М. Когос, котра навчала Ані Лорак та Катерину Бужинську, брати участь в конкурсах, фестивалях, концертах (мама спершу завжди їздила зі мною), а далі я познайомилася з братами Яремчуками, з якими нас пов’язує творча співпраця ось уже більше 10 років. Тож, навчаючись в Івано-Франківському Державному медичному університеті: поєднувала активні гастролі з інтенсивним навчанням. Дякувати Богові, мій декан також був творчою людиною, співав у викладацькому хорі, немало гастролював, тож, міг зрозуміти моє прагнення співати і всіляко цьому сприяв.

– Виконуєте пісні переважно українською: чому так, адже успіх, переважно, на боці російськомовних вітчизняних виконавців?

– Ні один народ не має такої генетичної історії, як українці. Наша пісня пройшла крізь століття, пронесла з собою і радощі, і біди. Вона має здатність зцілювати, очищати, має колосальний позитивний вплив на тіло й душу. Я радію серцем, що співаю такою прекрасною мовою. Планую колись зайнятися науковим вивченням впливу української пісні на організм людини. Адже музична терапія – це вже давно не міф, а факт. І якщо Моцартом лікують майже все, то, можливо, і «Чорнобривці» можуть стати непоганим методом лікування чи хоча б профілактики.

– Ваш репертуар більшою мірою складається з композицій, які належать до традиційної української естрадної пісні: з чим пов‘язано? Модерна популяризація коренів естрадної пісні? Як гадаєте, яка мета, можливо навіть (хоч це дещо пафосно звучить), яка місія Вашої творчості?

– За 18 років творчої діяльності я спробувала себе в дуже різних стилях музики, але бачу на концертах, що справді позитивний вплив, умиротворення і світло серцям дарує саме та музика, яку ми ввібрали з маминої колиски. Вона вже, можливо, і на генетичному рівні впливає на наші смаки у виборі того, що і кого ми слухатимемо. Принаймні це стосується свідомих, зрілих осіб. Володимир Івасюк створюючи свої пісні, відштовхувався від національного пісенного спадку, і ці пісні живуть і не старіють вже багато років. Мені не хочеться розмінюватись на швидкоплинну моду, яка нерідко залежить від різних зовнішніх чинників та часто змінюється. Я б хотіла співати про ті цінності, що вічні, пісні зі змістом та музикою, що нестимуть відсвіження і радість людям, допомагатимуть їм у важку хвилину, підніматимуть дух, а також супроводжуватимуть їх щасливої години. Звичайно, у той же час всі аранжування ми пишемо, користуючись найсучаснішим обладнанням, залучаємо до запису професійних музикантів, експериментуємо і йдемо в ногу з часом у плані якості запису та написання творів.

До речі, майже всі мої пісні написані у співпраці (я пишу вірші для пісень як для себе, так і для інших співаків) з відомим композитором Володимиром Будейчуком, автором багатьох хітів нашої естради. Взагалі, для кожного артиста дуже важливо знайти свого автора, щоб пісня була справжньою, живою, несла добро і світлі почуття у світ, душевне піднесення та очищення. Володимир Будейчук пише пісні, які несуть щирість, радість і нотку ностальгії. Вони народжені з любові, сердечної чистоти та істинного таланту, і саме в цьому весь зміст і покликання пісні.

– Є улюблені пісні, що їх виконували/виконуєте?

– Кожна пісня для мене особлива і пов’язана з тими чи іншими подіями, почуттями, думками. Тому вирізнити щось важко. Дуже люблю співати свої останні пісні, тому що в них відображений мій світогляд на даний момент і з кожною новою піснею докладається все більше зусиль та роздумів. Останньою піснею на сьогодні у мене стала пісня «Українці». З особливим піднесенням співаю її на концертах, бо так хочеться, щоб ми були дружні, сильні, щоб ми були єдині…

– Що можете розповісти про концерти за кордоном?

– Найбільш хвилюючим був концертний тур по США (Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія та Коннектикут). Концерти були однаково хвилюючі, як для глядачів, так і для мене самої. Під час виконання пісень «Мамина хатина», «Повертайся в Україну», «Рідна Україна» сльози на очі просилися і у слухачів, і в мене. Просто перехоплювало подих. Такі виступи, спілкування опісля, розказані історії з життя є по особливому емоційними і викарбовуються у пам’яті та серці.

Знаковою, була для мене перша поїздка за океан – до Канади. Мене запросили на Українські фестивалі у Монреаль і Торонто, де я виступала по 2 дні. Ці фестивалі збирають багатотисячну українську громаду і мають надзвичайно високий рівень. А у Монреалі Посол України в Канаді Ігор Осташ запросив мене виступити в Оттаві, в посольській резиденції на офіційному прийомі, де були кілька десятків послів різних держав, сенаторів, депутатів канадського парламенту. Там я співала кілька своїх пісень, а також «Червону руту» французькою мовою. Той переклад мені підготували для виступу ще раніще, у Парижі.

Цікавий і натхненний концертний тур був Італією. Спершу то був концерт до Свята Матері в Римі, а потім концерти з Маестро Павлом Дворським у містах Латина, Казерта та Аверзо. На одному з концертів так сталося, що під час пісні «Повертайся в Україну» музичний супровід майже зник, а мікрофон залишився на тому ж рівні, тобто я залишилася практично а капелла, і тут я чую, що вся площа співає цілу пісню разом зі мною і їх чути все голосніше. Але це був не просто спів, це було з самої глибини душі і настільки торкало серця, що до горла підійшов клубок і вмить я просто перестала співати, а стала слухати… Скільки болю і радості почула в тих голосах, то тільки Бог знає.

– А яку музику, Ірина Зінковська, слухає у вільний час?

– Дуже люблю Джорджа Бенсона, з юності мій улюблений виконавець, Джіно Ванеллі, Earth, Wind&Fire, Софія Ротару, Назарій Яремчук, Al Jerreau, Brian Culbertson, Spyro Gyra, Mezzoforte.

– Чим захоплюєтесь окрім музики?

– Захоплень у мене завжди було вдосталь. Насамперед вишивання, вишила не одну картинку, скатертини, рушники. Люблю вивчати мови, але їх швидко забуваєш, коли нема спілкування, тому іноді і фільми дивлюся іноземною мовою. Дуже люблю італійську музику.

– Знаю, ви ще й гарна поетка: у вашій творчості ніби поєднались три складові духовної України – пісня, мова і поезія. Розкажіть про останнє!

– Так, справді я захоплююсь поезією, часом пишу вірші, випустила раніше збірку поезій « Через відстані до любові», та в основному пишу тексти для пісень. Просто під час написання віршів у мене відразу уява цих слів у музиці.

– І нарешті: які Ваші творчі плани, над чим працюєте зараз?

– В даний момент працюю над новим музичним альбомом, вже шостим, куди увійдуть такі мої пісні, як «Заграва», «Українці», «Подруга моя», «Музика надії і любові», «Долиною туман», на яку, до речі, був знятий кліп у мальовничих Карпатах за участю трембітарів, українців та україночок в гарних костюмах, знятий у такому далекому, високому місці, що ніби небо там зливається з горами і здається, що ти ближче до Бога… І, звичайно, працюю над собою, щоб і далі гідно нести українську пісню до людей. Дуже хочу, щоб пісня дарувала душам мир, радість, щоб ми вміли цінувати не тільки матеріальні речі, які так часто не мають ніякої цінності, а вміли бачити і духовне. Я дуже хочу, аби ми вміли любити одне одного… І пісня в цьому, переконана, кращий помічник!

Записав Юрій Мостовий