Жінка-УКРАЇНКА

«Життя Дениса Онищука – це типова доля особистості, яка з волі суспільно-політичних подій опинилася поза межами рідної землі, але не дала себе розчинити в морі чужинецьких культур і традицій, ревно оберігаючи пам’ять про свій рід». Значна частина життєвого шляху Дениса Онищука – це педагогічна діяльність, тому в книзі вміщено багато роздумів над роллю освіти в житті людини.

Спогад як погляд: біографічні обрії Дениса Онищука

Онищук Д.І. Спомини / Онищук Д.І. – Чернівці: Букрек, 2013. – 492 с.: іл..

Мемуарна література, на відміну від публіцистичної та власне художньої, вирізняється поєднанням осмислення власного життєвого шляху в контексті конкретного часопростору та суспільних реалій. Не стали винятком і «Спомини» Дениса Онищука – книга побачила світ  у видавничому домі «Букрек», упорядник тексту і автор вступної статті до якої – професор філології, завідувач кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ Володимир Антофійчук, редактори видання – Василь Джуран та Ірена Штаєр. Центральна тема книги – життя людини як шлях, осмислення себе і свого життя у різних часових відтинках. Раніше недруковані спогади відкривають читачеві направду цілий світ щирого українця, свідомого патріота, вдумливого педагога, фольклориста, упорядника, літератора та громадського діяча краю, якому є що сказати про історичний контекст його сучасності не тільки на основі читацького, а і життєвого досвіду – Денис Онищук пройшов ниву свого життя крок за кроком, залишаючи по собі багатий ужинок громадсько-культурної та педагогічної діяльності. Ця книга відкриває читачеві людину, яка з уважністю захопленої і щирої серцем дитини придивляється до всього – спогади однаково детальні і художньо осмислені, як ті, що стосуються раннього дитинства і шкільних років, так і ті, що описують зовсім зрілі роки і роздуми досвідченої людини над тим, що ж то таке – життя.

Найпершим запрошує до прочитання  обкладинка книги – це той хороший випадок, коли форма підказує про зміст: на палітурку в сепійних кольорах, де читач бачить панораму села, накладена суперобкладинка із зображенням тієї ж панорами, тільки в кольорі – складається чітке враження стику часів – ніби стара і вицвіла світлина, що багато пам’ятає, поєдналася з сучасною цифровою, ніби погляд на місцину, яку бачив тільки з чорно-білих знимок в бабусиному альбомі… зрештою, може бути багато прочитань, тому що обкладинка справді наводить на роздуми. А епіграф до книги – замилування Дениса Онищука чистим і тихим Дністром – чимось нагадує оте Довженківське споглядання «Зачарованої Десни» і власного дитинства. До слова, спогади Дениса Онищука про Дитячі роки настроєм і манерою також десь можемо порівнювати з автобіографічною повістю Олександра Довженка.

Знайомство з особистістю, яка довіряє читачеві спогади по все життя, розпочинаються з передмови літературознавця Володимира Антофійчука, який наголошує на тому, що Денис Онищук – постать справді непересічна: «Життя Дениса Онищука – це типова доля особистості, яка з волі суспільно-політичних подій опинилася поза межами рідної землі, але не дала себе розчинити в морі чужинецьких культур і традицій, ревно оберігаючи пам’ять про свій рід». Значна частина життєвого шляху Дениса Онищука – це педагогічна діяльність, тому в книзі вміщено багато роздумів над роллю освіти в житті людини.

Від самого початку вражає те, наскільки багатогранною була діяльність Дениса Онищука: «Мемуарними творами Денис Онищук ніби підсумував свій літературний доробок як поета і прозаїка, перекладача й фольклориста. Його роль і значення в становлення і розвитку української літератури Румунії надзвичайно важливі», ‒ робить висновок  Володимир Антофійчук.

Якщо говорити про особистість оповідача, яка постає перед читачем, то насамперед найпомітнішим є вроджений такт і делікатність автора і щирий і глибокий пошанівок до власного роду: спогади Денис Онищук розпочинає не з власного народження, як того очікували, а з історії своєї родини – дізнаємося про дідусів і бабусь, їх заняття, характери і захоплення, дізнаємося і про племінників, батьків і аж відтак, коли про всю родину детально розказано – автор скромно зазначає, де і коли народився. Що цікаво – старших родичів оповідач шанобливо називає «дідик», «бабуся» замість нейтрального і дещо грубуватого «дід/баба».

Перші замилування світом якось химерно переплітаються з першими дитячими образами і відразу філософським «чому так?», яке виринало ще у малій хлоп’ячій голові. Читаємо про витівки брата-ласуна і лижну їзду горами Румунії, спогади про теплі дні в колі родини – і розуміємо, що автор дуже любив життя, навчений був цьому змалечку.

Спогади зрілого віку ‒ то осмислення долі країни через споглядання за її історією. І то не тільки пасивне споглядання, але й активна, свідома громадянська позиція. Завершується книга про життя, власне, роздумами над початком життя: «Якби це залежало від мене, я б завів для всіх майбутніх матерів обов’язкові кількамісячні курси, де б їм розповідали як про фізіологічні потреби дітей, так і про правильне їх виховання […]. Як стати приятелем, вчителем, а не ворогом, хоч і несвідомим, власної дитини. Це було б для добра дітей, наших майбутніх громадян, для добра всього народу».

… Цю книгу післямовою доповнив син Ярема. Написав про те, чого не встиг батько: про останні моменти життя. Денис Онищук встиг упіймати оті миті і справді прожити їх, виважено і мудро: впорядкував літературну спадщину, обійняв онука і довго так говорив з ним про шкільну науку, щиро насолодився Денис і весною – по-особливому, може й знав, що то остання його земна весна. В останні хвилини свого життя так само хотів писати – але на піднесеному йому аркуші зміг вивести лише … знак оклику. Мовчазний і багатослівний водночас. А по смерті господаря рівно за три дні пішов від дому його вірний кіт…

«Спомини» Дениса Онищука – то не тільки погляд людини на своє життя, то погляд на свій час і на власне місце в цьому часі. Вдумливі і відкриті – вони багато чого скажуть зацікавленому читачеві.

http://zolotapektoral.te.ua