Жінка-УКРАЇНКА

Буквально перед Новим роком у видавництві "Десна Поліграф" вийшла друга книга Корюківського письменника Віктора Татарина "Падіння яблука". Книга видана в рамках  обласної Програми підтримки розвитку інформаційної та видавничої сфер Чернігівщини  за рахунок обласного бюджету. Знайома я з автором через соціальну мережу fasebook. Віктора Татарина можна назвати сосничанином, бо навчався і жив  у Сосниці. Він є випускником технікуму бухгалтерського обліку. Та і є багато у нас спільних знайомих, котрі живуть у нашому містечку, малій батьківщини  українського генія, письменника і кінорежисера Олександра Довженка.

Назва книги інтригуюча і багатообіцяюча. Обкладинка на книзі діє гіпнотично. Художниця Тетяна Кузик майстерно зобразила суть книги. Чомусь затримує погляд і розшукує серед хаотичних власних думок логіку. Таргани в моїй голові навіюють якісь думки, то і ніби життєві то ніби і колись просто омріяні. Руки інстинктивно перегортають сторінки. Зміст,  Автобіографія автора - ну, як же без цього? Присвята: Черленій Троянді, яка любить ромашки Вікторії Т., - напевно вона  себе пізнає, коли отримає свій примірник.

Перше оповідання "Клепсидра" - буття людини. Клепсидричне буття кожного з нас. Почитаєш і розумієш, що "Клепсидра" норма життя і немає в цьому ніякої трагедії, скінчиться пісок кожного."...Звершилося. Остання піщинка в годиннику скотилася, впала. Пісок її клепсидри висипався до кінця. І вже ніхто для неї переверне годинника тут. Мати... пішла."("Клепсидра")

"Колискова" - історія одного божевілля. Історія  депресивного післяродового стану і головна помилка: Бажання швидкого результату. І мені не жаль героїв, бо саме ставка на ілюзорний  результат і приводив до трагедій. Мені не достатньо було сумнівів - і самодурство і самовпевненість героїв часто зашкалює.   "Жінка нашвидкуруч прикидала ящик землею і повернула назад. Дощ перестав. Хмари трохи розійшлися. Великий місяць на це довго чекав. І він, як німий свідок всього на Землі, споглядаза жінкою.

«Страшний цвинтар позаду. У минулому й біда..!» – думала жінка… " ("Колискова")  Це стосується творів крім  "Колискової" ще "Роботи за фахом", "Фужера'", "Ніч з Катериною", "Старих Фотографій" та інших.

Мова, якою автор передає другу світову, фразеологічні звороти і тактика перегляду подій того часу автору вдаються дуже вдало. Це зовсім не політичні і не омріяні помстою і ненавистю ситуації, а справжні і непідробні думки. Думки-спогади які залишились, запиленні новими емоціями, набутих в післявоєнних проблемах і післявоєнної суєти. Саме так і лунає в серці думка в бувалих і нанюханих німецьким тютюном. Це твори "Фріц" і "Єдин", "Двоє біля ватри".

Цікава і вражаюча ситуація у творі "Двоє біля варти". Війна і Церква,  німецька мова і ангельський текст псалмів. Старий і молодий – вишукане  в часовій подорожі від війни до наших днів."Село, здавалося, помирало. Спочатку висвяченібатюшки починали служити, а потім втікали, шукаючи кращоїпарафії. І тільки отець Ігор погодився, приїхав до села разом зісвоєю дружиною, матушкою Ольгою…

– Куди нам, отче Михайле, їхати? Нема куди! Сироти ми, –казав Ігор до старого священика, підкидаючи у вогнище поліно.

– Ну, гаразд, залишайтеся. А я поїду. Тепер, як казав ігумен, знайшлася вільна келія для мене, щоб Господу служити в монастирі. А тут я буду вам заважати. Ви молоді, дужі. Я своє віджив.

– А ви не їдьте від нас. Олі скоро народжувати. Хто ж нашудитину охрестить, як не ви, отче?..

Отець Михайло мовчав. А вогнище палахкотіло, горіло. Давало тепло їм двом біля ватри…"  ("Двоє біля ватри")

Автор додає до книги і еротичні, і інтимні елементи. Якось автор боїться їх писати, речення ніби перериває на пів слові, ситуації покидає описувати чи то зарано, чи то запізно. Автор має власний стиль підходу до сексуальної і еротичної сторони життя. Це помітно по більшій половині творів. Яскраво виражений сексуальний погляд автора на життя.  "Ранком прокинулася. Руки догори. Руки догори! Як у тій дитячій пісні Руслани. Вдихнула повітря на повні груди і видихнула.

Він ще спав. А мені ж чомусь захотілося близькості. У ліжку язавжди беру ініціативу в свої руки. Цього ранку вдалося швидкорозбурхати його. І хоч учора був важкий день, та для мене інтимз коханим як позитивний заряд на ввесь день. При умові! Якщоцей день передвихідний або святковий. Я то не вельми люблюінтим у буденний день. Цей уже день пропащий. Неуважність іволосся дибки, наче в ньому хлопаки куйовдилися. Але цьогоранку приспичило.…" ("З ранку до ночі"). Не буду оцінювати Віктора Татарина по діду Фрейду - та атмосферу інтимну автор використовує в творах досить часто. Це стосується творів "Повернення", "Двоє біля варти" та інших, в яких присутні  еротичні сцени.

"Падіння яблука", "Скарлет" - короткі твори з великим вмістом переживань і емоцій, надихають на роздуми і філософію. Чи правильно я живу, і  куди покотиться моє яблуко після падіння."Упали небо й земля, впало сонце так низько. Впав Христос,несучи на Голгофу свою деревину. І не знайдеться силача, щобпідняв од Спасителя хрест. Бо силач не прийшов, не залишивсвоєї ниви.

На колінах рачкуємо й живемо, підніматися важко. Ох, натерли до крові коліна свої. Впав і я. Слово честі. Не можу піднятисяпоки. Хто ж підніме усіх і мене, зокрема? Ні, не вірю я в це, щопіднімемося всі. Ми рабами живемо й помремо у неволі, бо незнайдеться Мойсея. В Україні моїй люди стали, мов звірі. Моляться всяким божкам, та не моляться Богу. Повзають, скиглять,проклинають Творця, забуваючи, що вони Його діти." ("Падіння яблука")

В книзі часто зустрічаються сумуючі твори. Тобто твори, які сумують за втраченим. Сум у цих творах плавний, тонкий і тягнучий як павутина ядовитого павука. Того павука, що в нас і не живе, а десь на Амазонці. А сумом сплів павутиною печалі втрати у творах "Старий дуб", "Два свідоцтва".Тихе горе з "Два свідоцтва" і важкі думки  "Старий дуб". Та і неочікуване  "Повернення" до  давньої мрії стати мамою. Інколи виникає бажання сприйняти всю книгу як єдиний роман.«Треба спати. А то завтра ще з похоронами возитися. Моя бЄвгенія справилася б з цим в два рахунки. Добре, що Яніна взялася допомагати А то… – роздумував Володимир. Він поглянувна сусіднє ліжко. Хлопець теж спав. – Та й у майстерню требазаїхати. Нехай зроблять малому планшет. Я ж обіцяв, що полагоджу. А якщо вже ні, то куплю новий…»

Схилився знову над ліжком своєї донечки. Почав провалюватися в сон. І знову в маренні-сні виринули їхні місцина й старий дуб. А Євгенія весела й жива. Вона продовжувала ховатисяза старим дубом." ("Старий дуб")

 До речі, "Єдин" новела про одного, хто був непотрібний і став потрібний і високомірним. Потрібність його, як чоловіка не розбудила в нього любові. В творі цього немає. Мабуть так і приречений на самотність, бо гординя і образа не підняли героя вище ліжка з трьома героїнями. "Та пройшла война. Й лишився він тільки з дідом Панкратомта хлопчаками Ликериними. Бабам і молодицям важко без мужиків. Не через роботу. Бо в роботу за чотири годи войни втягнулися. І вже нічого не почім. І орати, і сіяти, і молотити, і навіть будувати. Усе могли баби. А от діла такого – зробити дитя?Ні! Не получається ніяк. Як ти не старайся і не парся. Тут требамужик. Хоч маленький, хоч нікчемний, без рук, без ніг, але мужик... Щоб той його апарат працював безвідмовно. Без мужикацієї роботи не зробиш…" ("Єдин")

Не оминає автор теми сучасних подій: Війни, Майдану. Герої звичайні люди, і життя в них як і в кожного з нас. Та політика пройшлась по героях і деяких змінила. Зробила їх сильними, мудрими і високоморальними "Фужер'', "Старі фотографії", "Дві баклажки води", "Сповідь" та інші.

Не забуває автор і жартувати. Жарти якісь і скромні. Автор  намагається робити їх пристойними. Вони зустрічаються в творах не так часто. Як би мені особисто хотілось побачити. Це я про твори ....назва творів.

Дивно, але автор пробує себе в ролі реалістичних казок. Монологи свинки в "Звалашали" тішать і здаються милими. Скарлет - прогулянка кицьок з гарним материнським інстинктом.

"Старі фотографії" можна назвати  історією для Оксани Байрак. А вона, як кінорежисер реклами не потребує."Ірина зайшла на кухню. На стіл виклала фотографії родичів. Тіз пожовклих від часу світлин посміхалися. У велику миску переклала груші. Відкрила воду. Струмінь дзюркотів, розбризкував по грушах краплі. Наче вмивав їхличка. Вхідні двері рипнули, й на порозі кухні двоє любих дляжінки дітей. Синочка Ігоря та доні Катрусі. Вона їх обійняла,почала цілувати.

– Мамо, що сталося? – спитав син.

– Нічого не сталося. Просто я скучила за вами, – мовила Ірина.

– О-о-о, груші! – вигукнула дівчина й підбігла до миски. Взяла одну. – Такі мені прабабуся Параска привозила в інтернат.

Дівчина розвернулася до столу й побачила на ньому старі фотографії. Молоді Парася і Яків підморгнули їй…" ("Старі фотографії")

Вважайте мене дивною, але я люблю описи природи. Автор інколи звертає достатньо уваги на природу. Все досить реалістично.

Велику увагу заслуговує "Фужер". Він, як річ, як посуд -  головний герой твору. Герої передають його як "Священний Грааль" з рук в руки, як зв'язок і запоруку щасливої долі. В творі навіть безхатько  його зберіг.  Ця ситуація вражає найбільше."Анатолій тримав поперед себе фужер. Чоловік ніс його, начепрапороносець своє знамено. Фужерже виблискував на сонці усією кольоровою гамою. У тому блиску він побачив очіЛюдмили…" ("Фужер").

В творах переплітається зв'язок поколінь , таке виникає відчуття, що герої деяких творів мають схожі частини ДНК. Персонажі споріднені між собою і відчувається зв'язок оповідань між собою, ніби із розвішано на одну ялинку чи зібрано як коралі на спільну защібку. Ви обов'язково відчуєте цей зв'язок коли прочитаєте наступні твори: "Ніч з Катериною", "Фужер", "Дві баклажки води".

Поезія. "БерестяНіGramOtky для леді Vinter". Мені як читачці хочеться спитати: "Віктор,  а де моя поезія і де поезія для інших читачок." Але читаю, хоч і не мені. Читаю в інтонації і уявляю себе артисткою на сцені, як Ада Роговцева. Проникливо і з сумом. Саме поезією автор закінчив свою книгу.

HramОtka 13

Кажуть: злий талант мусить померти.
Можливо, фізично, можливо, і ні.
І щоб написати гору слів,
Музики і картин,
Він мусить померти.
А потім воскреснути –
В картинах, у віршах й піснях…
Чи обов’язкова для генія смерть?..
Так!
Якщо ж ні. То чи ж митець він?
Чи художник, поет?..
А, може, просто ремісник!..

У творах Віктора Татарина доля кожному плете коси і натягує шкіру по своєму. Герої новел і оповідань зазнають страждань і часто просто підсвідомо відмовляються бачити правильний вихід і виключають здоровий глузд. Напрямок героїв занадто хибний. Тому і виникає трагічний кінець .це стосується більшої половини написаного письменником. І так хочеться кричати героям: "Ти куди? Навіщо себе так? Де ж одне з головних правил життя кожної людини -  вчитись на чужих помилках і не робити своїх?.."

Людмила Боковенко,
м. Сосниця,
Чернігівська область