Жінка-УКРАЇНКА

Дивно розкидає свої карти Життя...

Хіба думала маленька Оксaна Бурковська, яка народилася в селі Карпатське Львівської області, що колись опиниться далеко-далеко від милої серцю землі – аж у штаті Вірджінія, в США? Та де там! Про це вона й не мріяла. А мріяла змалку донька Йосипа та Ганни Бурковських – вчителя математики і фельдшерки сільської лікарні – поїхати здобувати вищу освіту в Києві. І таки здійснила її, закінчила інженерний факультет Київської сільськогосподарської академії (тепер Аграрний Університет) й отримала диплом інженера.

Невдовзі дівчина змінила прізвище Бурковська на Булах, одружившись у 1979 році, але вже у нещасному для неї 1983 стала вдовою. Валентин Булах, перший чоловік, трагічно загинув у 29-річному віці. Від цього шлюбу у жінки залишився єдиний син – Віталій.

Кардинальна зміна долі допомогла Оксані здолати горе за загиблим коханням: у 1996 році, після фортунного виграшу лотереї на Зелену Картку, вона разом із сином отримує вид на проживання в Америці. І... вирішує не противитись долі.

Опинившись у США, молода жінка активно долучається до освітянської та літературної діяльності. Від листопада 1996 року періодично дописує до всіх Американсько-Українських видань Західної Діаспори, працює вчителькою Рідної Школи у місті Пассейк та Українській Кредитівці «Самопоміч», що знаходиться у місті Кліфтон в штаті Нью Джерсі. З вересня 2005 року виконує обов’язки головного редактора літературного журналу «Верховина»...

Мабуть, доля вирішила винагородити енергійну й невтомну працівницю, бо зустріла вона у США свого судженого чоловіка – Юрія Маковця. А звела їх перша збірка поезій Оксани Булах «Чебрець під вікном». Відтоді і змінила прізвище на Маковець, яким нині й підписує кожну нову книгу...

Вже 18-й рік поетеса Оксана Маковець, член Національної Спілки письменників України, мешкає у США. Але думки її, якнайчастіше, летять за океан, до рідної землі. Про цю дорогу її серцю землю, долю народу і кожної окремої людини, кохання і дружбу, правду і волю – нова збірка її поезій – «Поетичний вінок осінніх настроїв».

Зазначу, що завжди пані Оксана відчуває вірші як форму, що дозволяє втілити в слові внутрішнє життя душі в усіх її мінливих та багатосторонніх проявах. «Моя любов і відчуття – у Слові...» – стверджує поетеса («Я думаю віршами»). Вона усвідомлює, яку силу має Слово і, у зверненні до усіх поетів пише:

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

Бо Слово у руках поета – та ж зброя:

О магіє рідного слова,
Сильніш ти від зброї із криці!

Слово допомагає у боротьбі, воно ж – допомагає жити і творити, залишатися особистістю навіть у чужій стороні:

З тобою не згублюся в світі.
З тобою – я вільна людина.
І знаю: яснітимеш в цвіті,
Тебе ж бо природа створила!

О, магіє рідного слова,
Найближча мені, найдобріша.
Моя українська розмова...
Почуєш – на серці тепліше.

Істину цю Оксана Маковець зрозуміла ще в шкільні роки, коли зачитувалася рядками Великого Кобзаря. А був то час тотального зросійщення, коли головною мовою України вважалась російська…

Тому, навіть перебуваючи далеко від Батьківщини, українка і патріотка, пані Оксана нагадує:

Не забудьмо свій рід!
Пам’ятаймо, що вчив нас
Великий Шевченко Тарас,
Поетові ж правнуки ми із тобою!

Так, ми пам’ятаємо свій рід, який з повік-віків живе на прекрасній українській землі. Здавна наші краї вважалися такими, де течуть «молоко і мед», а ще – «раєм божим на землі». Різноманітні природні багатства приваблювали та манили до себе, наче сарану, численних завойовників. Тому українському народу разом із тисячолітньою хліборобською культурою доводилося плекати і культуру козацьку, військову. І ніякі «великі брати» не змогли знищити його волелюбний дух. Живе у нащадках тих лицарів-козаків, що груддю ставали в боротьбі за свою Волю, за щасливе майбутнє на рідній прабатьківській землі, ще й досі він, мов Прометей. Безсумнівно, у наших генах закарбована Богом ця жага свободи і справедливості. Українці ніколи не зазіхали на чужі землі, але свою Батьківщину вони завжди готові захистити. Про це ще раз довів світові наш Героїчний Майдан у Києві. Про це наголошує поетеса Оксана Маковець у своєму вірші «Український народе»:

...Незборимий!
Непохитний у вірі за Правду свою,
Бо прагне щасливої долі дітей України!

Саме ці рядки можуть пояснити читачеві назву збірки, котру зараз презентує нам авторка. Адже на початку ХХІ століття Україна дійсно переживала період, який людина мистецтва може з великою вірогідністю назвати «осіннім»:

Осінні настрої
з’явилися в природі:
Осінні ранки,
вечори осінні.
Хоч за вікном
рожеві ще серпанки,
Осінні настрої
панують у погоді.

Або ще:

Народження і розквіт, знов – кінець.
Замкнувся цикл незвіданого кола.

Цикл замкнувся. І вкотре волелюбний наш народ довів світові, що попри всі негаразди збереглася його прадавня волелюбна душа, що в єдності – сила, а найдорожчим для кожного українця є його рідна Країна. І не тільки та місцевість, де народився і виріс, але ВСІ села й міста України – від Ужгорода до Луганська і від Чернігова до Ізмаїла, Херсона й Маріуполя. Цю поєднаність душ довели українці на головній площі країни – Майдані:

Та де б не знаходивсь і жив українець,
По всіх континентах, у різних країнах.
Єдиним поривом об’єднані всі ми –
За Волю на рідній землі України!

Також:

Сміливий, красивий в святому пориві
Український Народ. Незборимий!
Непохитний у вірі за Правду свою,
Бо прагне щасливої долі дітей України!

Сумна пора року – осінь. Але від неї починається процес пробудження народу, який порівнює поетеса з пробудженням природи.

Знову тривожний місяць Листопад
В повстанні над тобою, Україно.

І волелюбний Незалежності Майдан
З Народом України – воєдино!

Діалектика ліричної миті та цілісного світу створює змістовне протиріччя, яке так чи інакше розв’язується у структурі вірша:

Хоч і досі ще ми стоїмо на вітрах...
На історії віхах, немовби на вістрях.
І дороги у нас, і шляхи – як ножі,
Нас розшарпує часу стихійність.
Але вистоїм ми, бо за нами свої рубежі.
З нами – Правди Закон і свята
його
закономірність!

Розглядаючи творчий доробок Оксани Маковець на прикладі нової збірки, хотілося б також звернути увагу читача не тільки на громадянські, але й на ліричні поезії, запропоновані її переклади на українську мову іншомовних поетів, а також давньої української пісні, записаної зі слів діда письменниці – Федора Олексовича.

Відкриваючи збірку віршів «Поетичний вінок осінніх настроїв», ми ніби чуємо голос авторки, її живе слово, інтонацію, а у ній – живу конкретику і думки, і почуття. Так, кожен вірш обмежується сферою окремого переживання. Але, поряд із тим, у кожному ліричному моменті так чи інакше відтворюється почуття цілісності життя. Поетеса намагається (і їй це вдається) зосередити життя у єдиній миті, у крайній конкретності якого художнім зусиллям відкривається стан світу. Таке зосередження світу у ліричній миті і є загальним формотворчим принципом поетеси Оксани Маковець, в якому відображено і справжній храм її чутливої душі.

Еліна Заржицька