Жінка-УКРАЇНКА

Відгук на книгу поезій, які вразили до глибини душі

Поезія – є різна. Я ж за ту, яку автор проживає. Бо тоді і читач відчуває в таких віршах біль і радість самого автора. Тобто справжність, щирість. Вони надовго вкарбовуються в пам'ять, вони чомусь навчають, від чогось застерігають, на щось надихають…

Поезії  Любови Сердунич, які ввійшли до книги «Загублений перстень» і приурочені покійному чоловіку поетеси Володимиру Миколайовичу, викликали в мене масу відчуттів.

Якщо до їх прочитання, уявляла цю жінку, слідкуючи в соціальних мережах за її творчістю, занадто  сильною. То тепер знаю, що вона сильніша в сто разів більше, ніж я думала. Бо так любити, навіть після втрати, кохану людину, не чекаючи більше взаємності, не отримуючи більше взамін любові й теплоти, може далеко не кожний. А вона може і через стільки літ…

Її любов у вже дорослих дітях, у щебетливих внуках, у щирих віршованих рядках, у добрих вчинках.

Уважно вчитувалася в кожен рядок, та не побачила там зневіри, образи на життя. Є смуток, є біль, є багато ніжності, тепла і кохання…

Чомусь згадалися останні слова мого тата за декілька хвилин до смерті  в лікарні: – Скажи мамі, що я її дуже любив, одну, завжди!

І це правда. Мама всі роки без нього живе тепер цими словами…

А для мене вони, як найвірніший доказ того, що справжнє кохання –воно є!

І поезія Любови Сердунич – приклад подружньої  вірності та неземних, благословенних почуттів. Але… краще не губити своїх перстенів.

Тетяна Череп-Пероганич
28 березня 2014 

***

«Віднині всі квіти Землі - для коханої».
                                          24.05.1981 

На граніт північні сніговії
Білим, мертвим зоре-квітом віють.
А зайдуть сніги – і мій підсніжник
Нагадає про взаємну ніжність.
Вогниками голосних тюльпанів
Прокричу: чому лишив так рано?
Знов питаю: чом’ це різнотрав’я –
Іншим ліки, а Тобі – потрава?
Сумно-білі сонечка ромашок
Хай розкажуть, як без Тебе важко.
Над Тобою хилиться жоржина –
Вже тепер навік Твоя дружина.
Все приймаю: біль розлуки, розпач…
А Тобі несу барвистий розквіт.

***

Уявляю Твоє я чоло,
Що все тоншим
                           пунктиром зринає.
Був ти в долі моїй? Не було?
А кого ж я ще й досі кохаю?

***

Я знаю ці очі,
Я знаю ці губи.
Вони серед ночі
Доводять до згуби!      

Понині незряча
В твоїй павутинні.
Той подих гарячий
Паліє понині.

Освідчення мить – то
Прощання хвилина.
А скільки!.. А мріялось:
- Жди. Не покину…

Явися, воскресни
В моєму коханні!
Загублений перстень*
Роки вже – мовчанням.

* Існує повір’я: загублена, але не знайдена обручка віщує довічну розлуку.

Любов Сердунич