Жінка-УКРАЇНКА

Я вірю у СЛОВО 

Людина, яка свідомо творить його, народжує свій маленький Всесвіт. Чи принесе мій особистий Всесвіт комусь втіху, а чи залишить читача байдужим, я не знаю. Творчість - це прагнення мого духу до ствердження Правди, це зерна, що сіє Життя у душу.

Що я можу сказати про себе?

Прийшла в цей світ 5 березня 1965 року. Народжуюсь і вмираю кожного дня, кожної ночі. За годину іноді проживаю декілька років, за день – тисячоліття…

Моя біографія насичена різними подіями і випадками з самого дитинства. Живу в невеликому містечку Західного Донбасу. Батьки пішли у вічність рано, вони були прості робітники. В родині розмовляли на російській мові, але іноді мати співала українських пісень. Здобувати свій хліб я стала у 17 років, після навчання у технічному будівельному училищі. Так почалось моє самостійне життя і мрія про навчання у театральному інституті відлетіла далеко… Можливо, політ саме тієї мрії і народив з часом вірші і мелодії, які я дарую людям.

Нещодавно вийшла збірка «Вінчана з сонцем», присвячена 200-річчю нашого пророка, Тарасу Шевченку. Світоч нашої літератури надихнув мене на створення пісень на його слова. У Каневі, на святкуванні ювілею, вони пролунали разом із козацькими піснями. Вшанувати пам'ять і славу Тараса я приїхала з козаками Війська Запорізького низового. Поранені під час боїв на Майдані, втомлені боротьбою протистояння, вони приїхали і співали пісень на Тарасовій горі. В їх гарячих серцях вирує вогонь слова Великого Кобзаря. Це - скарбниця духу нашого народу навіки. 

* * *

Плакали хмари
Червоним дощем
На дорогу.
Я у мовчанні
Ішла в темноті.
Ось перехожий,
Каліка убогий,
Питає:
«Чи хочеш
Живої води?»
Очі ув очі,
Погляду дивного сила
Сяйвом сліпучим
До серця ввійшла.
І, наче плащем,
Мене огорнули
Тоді, під червоним дощем…
Мить, і засяяло сонце,
І зорі стали світить.
Каліка убогий приходив
Долю мою освятить…