Жінка-УКРАЇНКА

Пам’яті тих, хто перелетів у вирій іншого світу так несподівано, що ми досі не повірили, що їх нема. Тих, хто знає про святість землі, тих, кого ми називаємо Ангелами, хоча ще вчора вони були звичайними людьми…

В тривозі сон не пустить голова,
Виходжу в ліс, порожній і подертий,
Печуть мене, печуть мої слова - 
Ну чисто так, як на порозі смерті...

Чорніє стовбур, шаркають вітри - 
Заходить сила просто через ступні,
І дивиться, хтось дивиться згори -
Такий далекий і такий присутній.

Я ношуся, бо чую той вогонь,
Беру перо і пробую писати,
Підходить ватра до самих долонь -
Пора, напевно, думку відпускати.

Вогнем, чорнилом, криво й від руки -
Писали всі, а читано чи буде...
Тріскоче ніч, випалює думки -
Записую - бо з ніччю і забуду...

***

Чорна гадка - перша мітка:
Сокотиси, душко -
Передерта ніч-верітка 
Не пускає в лужко.

Йой не спитси - йой тривожно,
І не гріє ватра,
Си ківає думка кожда:
Шо то буде завтра...

Я на травах сни настою -
Стане голосити.
Лиш під образом постою,
Щиро му' просити:

Най крізь ніч тікає напасть,
Най щєзає, темна...
Гірка думка - дивна слабість,
Але й ця перейде....

***

Ти відмолиш цю ніч -
Підбери лиш слова для молитви.
Під хлипаннями свіч,
Під солоним стіканням жалю,
Ти відродиш життя,
Ти зупиниш затяту гонитву,
Перша зірка - свята,
Помолюся і я, бо люблю...

Капка воску на дні -
То вогонь доїдає опівніч,
У сусіднім вікні
Також молиться чиясь дочка...
Отче наш, захисти,
За колючими стеблами гніву
Буде жито рости -
Їх насіє шершава рука.

***

Вдови старіють раптом -
Від якоїсь хвилини перестають бути просто жінками
І зживаються зі своєю втратою,
І від того стають трохи сивішими - як світ.
Як дерево, яке тримає на кронах небо -
А небо так само сиве.

Відтоді вдови більше не старіють -
Їхня суворість не підпускає до них час,
Вони лишаються поза ним.
Інші поглядом, ніби роздивляються цей світ наскрізь, 
До самої душі,
А може силкуються побачити хоч на трохи той світ - 
Інший, той, що забрав і тримає їхніх.
Той, що кличе звідси по одному -
А де потім діває? ...

Коли звідси хтось іде зовсім молодим,
Його називають ангелом.
Він перелітає з одного світу в інший,
Але в польоті завмирає
І дивиться, довго дивиться на ту землю, де багато його рідних -
Тих, що оплакують його, називаючи ангелом -
Вони ще люблять.
Людей не розлюбиш від того, тільки, що вони померли -
І не забудеш ще довго.

Вдови багато думають -
Ніби складають слова молитов,
Аби заговорити до чоловіка,
Аби йому на тому світі було тепліше -
Та й аби відмити в купелі молитви.

Вдови старіють раптом -
Особливо якщо раптом стають вдовами - 
І такими вже і лишаються -
Спокійними і сумними, як світ,
І трохи сивими...

***

В цьому світі вітри -
Так розбурхано все, як на хвилях...
В цьому світі гроза -
Вимиває старі порохи,
Поливає згори,
Насипає води аж по схилах -
І дощівка-сльоза
Витікає за цебер верхи.
Нахлипається світ
І лягає в траву, як в долоню,
І чистісінький день
Розправляє біляві квітки...
Легкокрилий політ,
І роса - аж терпка і холодна,
Я ступила лишень -
А студеним пройшло до руки.

Світ відмився. В дощівці.

Іванна Стеф’юк

Фото Руслана Трача