Жінка-УКРАЇНКА

(бійцям невидимого фронту)

Майданівці і майдануті…

Майданівці — це ті, хто стояли на Майдані вдень і вночі – воїни Небесної і земних Сотень, 

Майдануті — ті, хто щоденно плутався у них під ногами з запитанням: «Чим допомогти?». І ходив на Майдан, як на роботу з пакунками їжі, ліків, одягу і, не вагаючись, спорожнював свій гаманець на всі скриньки, котрі траплялися на майданівському шляху.

Ті, хто підходив до ланцюгу беркутят у підворітнях з наївним умовлянням: «Хлопці, ви такі молоді, такі гарні – невже ви будете стріляти у своїх?..».

Ті, хто вірив. Молився. Ті, чия емоційна гойдалка ніколи не зашкалювала за межу зневіри.

Ті, хто знав – думка матеріальна, а добро завжди переможе зло. 

Ті, в чиїх грудях завжди буде стирчати пекуча думка «Я міг би зробити більше»…

Ті, хто ніколи не зарахує свої маленькі невидимі вчинки до подвигів.

Не активісти, не волонтери. Майдануті…

...Молоді працівникі різних телефонних компаній, стихійно об‘єднавшись і не повідомивши начальство, розшукували пропалих без вісти по останніх дзвінках з мобільних телефонів. 

…Поважні пані з поважних фірм, ламаючи підбори, неслись на передову аби борщ в каструлях не застиг, а потім, підправляючи макіяж і витираючи сльози, бігли на роботу аби дорогою назад занести хлопцям вечерю. 

...Люди в інвалідних візках умовляли таксистів підвезти їх туди, де відбувалася історія країни.

…Комп‘ютерники, котрі «банили» брехню.

…Книгомани, що зносили книжки в народну бібліотеку.

…Водії, котрі не брали грошей, зачувши прохання: «Підкиньте до Майдану»…

…Діти, котрі по телефонах казали матусям опівночі: «Не хвилюйся, я на останньому сеансі в кіно!» -- і стояли ТАМ.

…Матусі, котрі через те щоночі вмирали під телевізором, чекаючи коли закінчиться той «останній сеанс».

…Бабці, котрі казали: «Ми прожили життя – нам нічого не страшно!»…

…Касирки супермаркетів і аптек, котрі додавали до набору ліків щось «від себе», зрозумівши, що покупка робиться «для Майдану».

…Риночні продавці, котрі додавали до набору шкарпеток ще одну безкоштовну парочку.

…Черги в лікарнях на здачу крові. 

…Іноземці, з щоденними дзвінками: «Як там у Києві?», європейці, котрі говорили: «Ми, маючи все, зовсім забули, що за волю треба боротися!», росіяни, котрі приїздили сюди аби подихати повітрям свободи, а потім повезти його на своєму пропахлому димом одязі.

…«Запеклі сперечальники», котрі до «розриву аорти» навертали бодай одного скептика на вірний шлях.

…Ті, для кого обвуглений, зранений, залитий кров‘ю Київ став красивішим і ріднішим за будь-яке найстерильніше місто Європи і хто -- «З шампунем!» -- прийде відмивати кожен його метр.

Ті, хто завалив Майдан квітами, залив сльозами.

Ті, кого Майдан і Майданівці змінили назавжди. 

Майдануті… 

Невидимі бійці видимого фронту.

Слава і вам!

Ірен Роздобудько