Жінка-УКРАЇНКА

Валерія Андрієнко прийшла до літературної майстерні «Божевільні риби» (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) на другому курсі. Тепер їй 20 чи всього лише 20. І це неймовірно чудово.

Білолиця усміхнена брюнетка здавалась трохи дорослішою і в чомусь досвідченішою за своїх однокурсників, хоч різниці особливої і не було – всього на один рік старша за інших студентів. Читала свої вірші, і склалось враження, що перед нами поетка романтично-ліричного амплуа.

Пройшов рік занять в майстерні – це був час її невпинного саморозвитку і творчого пошуку. І перед нами якась незвичайна зміна внутрішнього стану ліричної героїні у поезіях Валерії. Її відвертість часто шокує, оголює те, що ми зумисно цнотливо оминаємо поглядом. Її поезія нуртує емоціями, але вони вже не затоплюють з головою, а врівноважуються інтелектуальним наповненням, формально її поезія близька до футуристів, але, здається мені, що це лише етап творчого розвитку В. Андрієнко, хоч і дуже цікавий.