Жінка-УКРАЇНКА

"Віршню" незабаром 30. Традиційно напередодні його проведення говоримо із засновником фестивалю - відомим українським письменником, громадським діячем, українським воїном Сергієм Пантюком.

- Фестиваль не втрачає актуальності. Щоразу, як тільки, з'являється оголошення про його чергове проведення – під цим оголошенням безліч схвальних коментарів від авторів різного віку, які бажають виступити. Сергію, чим "зваблюєш"  шанувальників фесту? Які творчі секрети маєш?

— За багато років, думаю, причетні до творення літератури люди помітили, що "Віршень" – вимогливий до наявності таланту і водночас дуже демократичний фестиваль. А ще він створює дружню, майже родинну атмосферу та згодом надовго залишає цей позитивний посмак. Хіба цього недостатньо, щоб "звабити" нових адептів? А ще "Віршень" – не бренд і не проєкт, це явище і середовище, яке протягом минулих кількох років розвивалося і функціонувало мало не цілорічно. Ще й у різних куточках України. А сам я старався якомога менше впливати на цей процес, передаючи умовні повноваження усім охочим. Мабуть, саме тут таїться секрет успіху.

- Війна, ковід, війна, а "Віршень" триває? Що отримуєш від проведення заходу особисто? І яким буде фестиваль тепер, коли водночас і ковід, і війна – все разом?

— Ймовірно те, що я ніколи не прагнув комерціалізувати "Віршень", також додало йому популярності. А особисто я від нього дуже багато отримую. Неабияку насолоду від спілкування з близькими друзями та колегами, радість від їхніх творчих успіхів, обміну мистецькими енергіями тощо. Це насправді дуже важливо. А в контексті протистояння одвічному ворогові – то фестиваль завжди мав цей відтінок. Він був, є і буде українським за формою та змістом. І це суттєво. Цього разу фест долучиться ще й до волонтерства – учасники та слухачі за бажанням зможуть задонатити на картку 4149 4999 9298 0159 трохи коштів на потреби мого підрозділу, створеного на основі вже легендарної роти УВО. Хоча чому лише цього разу? Така можливість існує від 2014 року. А ковіду зараз ми якось і не помічаємо...

- Музи мовчать, бачачи в твоїх руках автомат, чи навпаки? Які вони - вірші з окопів?— Насправді "окопних" віршів украй мало, але вони є – занотовані то на пачці від цигарок, то на телефоні. Дещо я розміщав на ФБ. Але найзнаковішою виявилася пропозиція відомого видавця Ігоря Степуріна –написати кілька текстів для проєкту "Абетка переможців". Мені вдалося це ненайгірше, хоч і перебував у справжньому пеклі під Бахмутом. Тепер книжка вийшла і мені навіть вдалося побувати на її презентації.

- Як часто на війні доводиться зустрічати саме творчих людей? Чи візьме хто з них участь у фестивалі?

— Це всенародна війна, тому тут можна зустріти всіх. Дуже багато мистців узяло зброю до рук. Зі мною з першого дня воювали письменник і художник Борис Гуменюк, бард Ігор Двигало, актор, поет і бард Дмитро Лінартович. Через два місяці з іншого підрозділу до нас перейшов музикант і поет Живосил Лютий. Всі вони, на жаль, отримали поранення і зараз лікуються, але, сподіваюся, тим чи іншим чином до "Віршня" долучаться. А ще сподіваюся на участь побратимів з інших підрозділів, в яких вийшли нові книги. Це Дмитро Калинчук (Вовнянко), який запрезентує роман "Третій вибір Мазепи" та Максим Парфіненко – з романом "Майже війна. Обміть".

- А що взагалі найважче на війні для людини творчої?

— Особисто для мене найважче усвідомлювати, що ті, дорогоцінні у моєму віці тижні та місяці, які були б віддані творчості, я витрачаю на боротьбу із рашистською заразою. "Орки не лише руйнівники наших міст і сіл, вони ще й пожирачі нашого часу". Це не мій афоризм, а мого сонечка Тетяни Шептицької. Але ми неодмінно змінимо ситуацію – схоже, що Вищі Сили обрали саме нас зброєю для знищення абсолютного зла.

- У роману "Війна і ми" буде продовження? Чи взагалі думав ти про те, яку першу книжку напишеш після перемоги над ворогом?

— Я року від 2015 виношую в собі повість для підлітків про цю війну. Не вмію писати швидко, кожне речення має визріти, огранитись. Для дорослих писати легше - тому "Війна і ми-2" чи "Війна і ми. Перезавантаження" наразі не в пріоритеті. Хочеться саме юним розповісти правду про цю війну. Сподіваюся, вдасться.

- Що цей час поза домом змінив у тобі, і що потрібно змінити у собі сьогодні всім нам, українцям?

— Я ще глибше усвідомив, що дім, родина і справжні друзі є найважливішими надбаннями. І найвищими цінностями. Бо це те, з чого починається патріотизм, з чого починається Україна для кожного з нас. І може це звучить патосно, але я так відчуваю. Бо вірю в кожного, хто поруч. Бо вірю в Перемогу, яка вже дуже близько. Тому бажаю всім викорінити з себе до останньої крапельки все, що приніс цей "вірус людства" –росія. З їхнім огидним нарєчієм включно. І, впевнений, наш світ засяє зовсім іншими барвами.

Розмовляла Тетяна Череп-Пероганич