Жінка-УКРАЇНКА

Інна Галак

Нещодавно у видавництві «Меркюрі-Поділля» (Вінниця, 2019) з’явилась невеличка ошатна збірочка поезій Тетяни Шептицької «П’яні персики». Між першою «Окрайцем неба» і нинішньою збірками минуло 5 років. Цей період життя Тетяни Шептицької був наповнений активною науковою та громадською роботою, а вірші збірки стали необхідним підсумком певного етапу життя людської душі. Вони також показали як відданість поетеси улюбленим темам у творчості, так і певну мистецьку еволюцію.

Ця збірка про жінку і смак життя.

Ця збірка про жінку і місто. І то конкретне – Київ. Вона замкнена у його циклічність. Їй близький і зрозумілий кожен камічникпраміста. Цікаво бачити і розуміти Київ через призму його українськості. Хоч ця українськість ніде не нав'язана, вона питома, вона просто є, як і саме місто.

Взагалі збірка «П’яні персики»містить у собі багатство кодів – інтелектуальних, культурологічних, ментальних, історичних. Авторка включена в сучасний процес міста, дуже непростий, іноді героїчний, іноді цинічний і меркантильний.Адже поетка належить до покоління, що розділило долю Майдану,а нині болюче переживає російську агресію.

Світ героїні не замикається в просторі самого тільки міста, він включає в себе цілу Україну і сучасний людський світ в цілому. Збитий російськими агресорами малайзійський літак в небі над Україною для ліричної героїні –  своєрідний акт кінцесвіття: розстріляне небо і вбите дитя. Світ не став добрішим. А коли вже книжка була у читача – у січні цього року небо над Тегераном знову стало пеклом для людей. У контексті збірки це говорить про уміння авторки бачити і узагальнювати, застерігати словом.

Однак лірична героїня має міцний стержень, яким вростає в землю. Її сучасність міцно пов'язана з минулим. Не тільки героїзм, але і зло тут має свою тяглість. Сучасні круки на вулиці Інститутський викликають у героїні асоціацію з «воронками» 30-х років. Орнітологічні образи з традиційно негативним емоційним забарвленням, як-от круки, сороки, характеризують темне й похмуре в нашому житті.

Мотиви героїзму звучать по- телігівськи жіноче і рішуче («Зимова чота», «Молитва»):

Для ворогів пасують лиш мечі.
Гаси вогнем їх довбані редути!

Світ, в якому живе героїня – апокаліптичний, назва розділу «Кінцесвіття» тому доказ. Але є речі, цінності, матеріальні і духовні, дорогі її серцю, які героїня за будь-що хоче вберегти. Це любов, пам'ять,прамісто. Це її духовний дім. Поки він є, ніщо зловороже не здатне зломити її оптимізму. Заголовок «Із циклу «Місто....» вже сам собою говорить про незавершеність, а то й невичерпаність теми.

Однак, апокаліптичні передчуття відступають, бо героїня знає, що порятує й її, і світ – любов до життя. І це найголовніший акт збірки.

Тема кохання у «П’яних персиках» розкривається через призму особистісного переживання. Це не будь-який чоловік і не будь-яка жінка. За цими образами постає конкретний виболений досвід. Їхні стосунки непрості, але неминучі. Емоційний, духовний і фізичний стани такі винятково напружені, аж до хрипу в горлі, аж до...

Ще один код – біблійний, а може, біблійно-апокрифічний. Він наскрізний. Це розмова з Богом про світ, ним же створений, про людей, що в цьому світі сущі. З цієї розмови проступає конфлікт між буденністю, меркантильністю, міщанством і духовністю, небайдужістю, неутоленним пошуком сенсу буття. Це онтологічно-ціннісний конфлікт. 

Ця невеличка поетична збірочка композиційно продумана. Чотири її розділи «Кінцесвіття», «Крутовир̓я», «Розкошування», «Чужовир̛я» об’єднують  різножанрову за якістю почуття поезію: це і громадянська лірика, і філософська, і любовна. У це не шалене, а якесь інтелектуально-виважене і емоційно палке водночас самособоюнаповнення включений іостаннійрозділ–переклади польських поетів Яна Твардовського, Віслави Шимборської, ТомашаЯструня, КазімежаБурната та Яна Бжехви. Переклади саме цих поезій не здаються теж випадковими, їх мотиви світоглядно близькі поетесі. Останній вірш Яна Бжехви «Гриби» викликає теплу усмішку, бо усі фейсбучні друзі знають Тетяну ще і як грибознавицю (такий собі фемінітив), то хіба вона могла оминути увагою «грибознавчий вірш» польського колеги!?

Назва «П’яні персики» здається дещо маркетинговою. Спокусити, привернути увагу читача. Яскрава палітурка, теплі тони, грайливе художнє оформлення (Володимир Миколайчук). Але, з іншого боку, така подача підкреслює інтимно-жіноче начало творчості поетеси. Та і, справді, в цій збірці відчувається повнота її жіночого розцвітання, воно панує і торжествує суцільно, авторка, ідучи шляхом «захопленого поганина» (Антонича), натхненно стверджує: «люблю життя / кольору п’яних персиків».