Жінка-УКРАЇНКА

25 грудня поету Леоніду Федоруку було б 80 років. А прожив він - 75. За місяць буде сумна дата : 18 лютого 2014 року, забираючи онуку зі школи ,потрапив під атаку «Беркуту»… Помер 24 лютого від серцевого нападу. На робочому столі залишилися кілька рядків вірша «Небесна сотня»…

Щоб заробити на харчі – шили капці. І співали

Він сам згадував: «Рід Федоруків пробився до сонця на прасвятій землі Вінниччини, в селі Малий Чернятин, але голодомором був зігнаний звідти на Південь, у Вознесенськ, де я і народився. Але і там, і по всій Україні нас живлять глибинні джерела і води святого Дніпра-Славути, який наші сльози, нашу волячу терплячість, нашу журавлину тугу і голубину лагідність обертає на Волю. Нам завжди було важко: нас згинали до землі, нас рубали під корінь в 20-ті та 30-ті, позбавляли навіть колоска, що вже впав на землю… До нас ішли немов би на підмогу, а в підсумку прагнули витурити із власної хати, із одвічно родинного клаптика землі…».

Важке, злиденне, воєнне дитинство у сім'ї залізничника … Окупація… Аби заробити на харчі, діти з татом Євгеном щовечора шили капці,співаючи українських пісень…

Після семирічної школи Леонід Федорук вступив до Вознесенського технікуму садівництва та виноградарства. Тоді ж почав публікувати перші вірші в міській газеті. Згодом закінчив філфак Дніпропетровського університету та журфак Вищої партшколи в Києві.

Заробляв на життя журналістикою у місцевих газетах. У Павлограді, зустрів свою майбутню дружину Вікторію.1962 року у них народився син Андрій.

З 1974 року – жив у Києві. Спершу працював у редакції газети «Радянська Україна». З 1987 року - в апараті Верховної Ради України — помічником секретаря Президії ВР, а потім— заступником керівника парламентської прес-служби. Тоді ж почав видавати перші збірки віршів «Серцетрус», «Липнева моя Україна». З 1999 р. повністю присвятив себе творчості.

Заснував та був Президентом Всеукраїнського доброчинного фонду «Ровесники незалежності».

А по суті Леонід Федорук— поет живої душевної рани воєнного покоління:

«Господи, які нещасні люди
У своїх гризотах і спокусах:
Скільки раз ми на добу Іуди?
Скільки раз ми на добу Ісуси?»

Його поезії просто треба читати , аби зрозуміти «ніжного лірика з сумними очима», як його назвав Петро Осадчук.
Леонід Федорук — автор більше двохсот пісень та романсів, інструментального твору «Україно, вперед!». У 2013 році до 75-річчя поета-пісняра вийшов відеодиск «І музикою серця огорну…» з найкращими піснями Л. Федорука та книга «Повернися, соловейку!»

«Я читала його вірші й заливалася слізьми:
хто іще так напише ?»

-Ми познайомилися наприкінці 90-х років в студії звукозапису Українського радіо , - розповіла заслужена артистка України, Оксана Калінчук, яка багато років працювала у співдружності з Леонідом Федоруком. - Мали записати пісню « Я так очікую тепла». Тоді подарував мені книгу своїх поезій, і ми удвох створили мелодію до вірша «Соло для скрипки» . Леонід Федорук зіграв велику роль у моєму становленні як співачки. Щоб бути артисткою – потрібно мати насамперед упевненість у собі. А я – дуже «домашня» людина. У кожного – своя доля. І у мене дуже складна жіноча доля. Я вдячна Леоніду Євгеновичу, що підтримував мене у хвилини розпачу.

Напевне, апогеєм нашої спільної творчості стали пісні на вірші Леоніда Федорука «Повернися, соловейку», «Над Україною Господній дух», « Батькова пісня, «Припадаю до коня». Було дуже багато поїздок, виступів в Україні. Упродовж останніх років ще й гастролі з уславленим Черкаським хором. Були поїздки до Польщі, Німеччини, США . Нашу пісню всюди сприймали з пієтетом і повагою.

Леонід Євгенович також підтримав становлення зразкового колективу вокально-хорової студії «Диво калинове» Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва. Такі центри творчості - це місця, куди діти приходять за покликом душі. Хочу особисто подякувати за підтримку директору центру позашкільної роботи Наталії Савенко, яка очолює комісію зі збереження позашкільної освіти. Зараз у студії займаються близько 90 дітей. До нас їдуть дітки також з усієї Київської області. Утворилася велика співоча родина. І саме Леонід Федорук вніс у життя студії українське одухотворене слово. Адже у нього боліла душа за Україну. 24 години на добу думав, як допомогти іншим. Пригадую, як отримав премію імені Дмитра Луценка на фестивалі «Осіннє золото», і віддав гроші поету Юрію Тітову. Був благородним, чистим, незрадливим.

Коли не стало Леоніда Євгеновича, я брала його вірші, читала і заливалася слізьми: хто іще так напише? Яка красива лірика у нього! Надзвичайна людина. Аристократ.
 
Ми створили разом близько 20 пісень. Люблю перечитувати його поезії. Ось таку, наприклад:

«Коли наступлять люті холоди
Нам все одно удвох тепліше буде
Аніж тому, хто лишиться один…»

Леонід Євгенович був мрійливим романтиком. Дуже соромився показати, що у нього щось болить. До останнього дня - сильний, підтягнутий. Якась мить – і пішов назавжди…

Ольга Дубовик