Жінка-УКРАЇНКА

Берізка

Вітер витанцьовував всю ніч. Ревіло, стогнало, валилося. Здавалося, що він заставляє танцювати весь світ... Вранці першим на розвідки вийшло сонце. Якось несміливо кинуло поглядом навкруги й отетеріло від здивування.  Найбільше зачепила за живе берізка, яка старалася приховати свою наготу. Завжди причепурена вона  виглядала вимученою, стривоженою. Листя шматтям звисало додолу. Найбільше дісталося білокорому ніжному стану. Вочевидь, вітер мстив красуні за клена, який ненав'язливо оберігав її, стараючись захистити від усього світу. Його розмірена незрадливість виявлялася в  опіці юної, ніжної красуні, яка наливалася життям. Він по-батьківськи леліяв берізку, прикриваючи її від різкого й нав'язливого залицяння вітру; захищав від палючого сонця, намагався вмірунапоїти під час дощової щедроти. І така опіка дорого обійшлася йому. Людина, вирішивши, що клен не дає берізці тягнутися вгору, якраз перед лихим танцем вітругана пообрізала гілки, звільняючи простір для неї.  Не вдалося старому клену дотримати слова, яке він дав сусідці, коли вона народжувала доню. Людина, не порадившись із природою, вчинила необдумано. Не пошанувавши старість, вона завдала шкоди молодості. І тепер, після вчинку лиховітра, мусіла спокутувати вину й перед кленом, і перед берізкою. Необдуманість...

Галина Корицька.
Запоріжжя. 21 червня 2018 року.

Потічок

День у день він жебонів, створюючи власну життєдайну мелодію. Ні нарікань, ні розпачу, ні незадоволеного бурмотіння. Він наспівував свою життєву пісеньку, дякуючи Богу й людям за щасливі миті свого існування. Йому пощастило більше, ніж сотням таких струмочків, які від людської бездушності загубилися в зарослях, очеретах. Він щасливчик, бо народився із криниці, яка була на обійсті, й в особі дядька Романа знайшов надійного друга, який господарською рукою щоріч розчищав йому дорогу у світи. Найбільше Потічок любив літо. Вранішнє пробудження розпочиналося із півника, який сповіщав про народження нового дня. Услід за півником виводив щемливо-ніжну пісню ранку соловейко. Долучався дятел-трудар, раз по раз вибиваючи працелюбні ноти. Потім все продовжувалося звичаєво: гавкало, нявкало, мукало, рохкало, квоктало, стукало, грюкало... Радістю приємного спілкування наповнювалися години, коли приходили до Потічка гуси, качки. Він, лукаво примруживши око, спостерігав, як старші повчали менших, як у нього на очах батьківська наука давалася взнаки…

Любив підглядати Потічок, коли дітлашня, заскочивши в садок посмакувати смородиною, мусіла помити руки, бо він, ніби ненароком розливши власну гостинність, спонукав їх до цього. Закоханість у щедрість Потічка виявляли всі рослини, дерева.

Однак він вичікував дива, коли груша чи яблуня із почуттям надійності купали в ньому плоди, обережно скидаючи, щоб не потрапити на камінчики. Ця традиція заклалася після першої купелі й не змінювалася роками...

За день натрудившись, Потічок засинав під сюрчання коників, кумкання жаб у сусідському ставку, ніжний шепіт трав. Він був упевненим у завтрашньому, бо заслужив на довіру і природну значимість серед таких, як сам. Життєвість.

Галина Корицька.
Запоріжжя. 20 червня 2018 року.

Єгорко

Як тільки на втомлену від літньої спекотні землю спадало надвечір'я,   посапуючи, забігав на  обійстя незвичний гість, заглядав під стільчик, де знаходилася його миска, й, по-особливому форкаючи, зникав у садку. Знайшовши схованку під розкішним лопухом, споглядав за всім, що творилося на подвір'ї. Єгорко, вже й не пам'ятаю, хто його так нарік, був справжнім дипломатом. Він виховано витримував паузу, очікуючи, коли про нього згадають і запросять на гостину. А ще він усвідомлював, що не все залежить від нас, оскільки сусідська Чорнушка мала власний графік роботи і приходила з пасовиська, коли "роги були тверді". Інколи довгенько доводилося висиджувати, однак, Єгорко довір'яв господарям і вмів вичікувати. Тільки не сьогодні. Під парасолькою з лопуха затаїлося ще четверо стривожених оченят. Він на гостину поспішав із сім'єю. Найбільше хвилювався за найменшенького, якого "виводив у люди". Марні були його побоювання. Як тільки Чорнушка дала знак, що готова ділитися молочком, Олесь прихопив глечик  і стрімголов кинувся до сусідів... 

Гостина розпочалася. Заслужено до миски з молоком запрошено кота Просю, а біля нього по-дружньому примостилася Єгоркова сім'я. Щоб не заглядати гостям у рот, ми залишили їх смакувати тепленьким молочком.

За літо таких їжакових відвідин було чимало. Однак зворушили останні перед нашим від'їздом,

 коли вранці під стільчиком побачили трьох їжачків, а на їхніх спинах-рюкзачках стирчали яблучка-дички. Вдячність...

Галина Корицька.
Запоріжжя. 18 червня 2018 року.