Жінка-УКРАЇНКА

Ну, що ж привіт! Кажу тобі вже без емоцій, спокійно, так ніби між нами нічого й не було. Ще півроку назад без сліз цього зробити б не змогла. Але все минає. Тепер знаю напевне - щастя приходить до того, хто йде йому назустріч.

Чомусь весь час думала, що щаслива маю бути лише поруч з тобою. Аж ні. Моє заморожене твоїми образами серце зігрілося біля іншого душевного вогнища... Аби ж тільки тоді відразу відчула, що ти мене не любиш, я б не приносила щоранку тобі каву в ліжко, коли так ще хотілося поспати, не закутувала шию власноруч вив’язаним шарфом, аби не застудився, коли завжди поспіхом збирався на роботу, не вигулювала твого дурнуватого пса, який чомусь також ніколи мене не любив...

Мені було важко усвідомити те, що у домі, куди я принесла своє кохання, не було місця для нього. Ти не те що не любив мене, ти занадто любив самого себе. Коли я через деякий час, розбивши лоба об глуху стіну цього самолюбства, сказала, що йду – ти мовчки продовжував дивитися телевізор. Єдине, про що попросив – перевірити чи виключене на горі світло. А воно ж майже ніколи і не включалося. Бо хіба може горіти щось там, де все інше гасне? І я пішла.

Це не була дорога в нікуди. Так, я втікала. Втікала подалі від твоїх синіх очей, широкої посмішки, дужих рук. Але тепер я точно знала, що не краса врятує світ, а чуйність, людяність, доброта і... велика любов. Така як, приміром, цієї весни нарешті залетіла свіжим вітерцем у моє серце, як у прочинене навстіж вікно.

Без тебе не було погано. Звичайно ж, деякий час я все ще підхоплювалася вранці, аби зварити за звичкою каву, і плакала, коли розуміла, що в моєму ліжку ніхто на неї не чекає. Але навіть той ніхто був добрішим від тебе. Він не міг мені сказати «дякую», а ти просто ніколи не вважав за потрібне це зробити...

Тепер я не одна. Життя в усе внесло свої корективи. Каву приносять у ліжко мені разом з теплим поцілунком. Так приємно відчувати себе жінкою, яку люблять, якою пишаються, про яку піклуються, і яку оберігають. І знаєш навіщо я пишу тобі цього листа? Мабуть, здивуєшся – для того, аби подякувати за те, що ти був у моєму житті. Якби те щастя, що маю, зустрілося мені до тебе, чи могла б я цінувати його настільки як роблю це зараз. Адже все дається у порівнянні. А ти - в минулому. Ти майже згубився у тенетах моєї пам’яті. Я пробачила і відпустила. Я щаслива! Спробуй і ти хоча б раз відчути по справжньому, що це таке.

Тетяна Череп–Пероганич