Жінка-УКРАЇНКА

Письменник, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, заступник головного редактора газети «Деснянська правда» Сергій Дзюба та поетеса, перекладач, літературознавець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба нещодавно побували в Казахстані. Як і торік, їх запросив Казахський національний університет імені аль-Фарабі – найбільший та найпрестижніший вуз у цій державі. Чернігівці взяли участь у трьох міжнародних наукових конференціях, презентували свої нові книжки. Тетяна читала лекції, Сергій проводив майстер-класи. Звісно, були незабутні творчі зустрічі та захоплюючі мандри.

Отож Тетяна Дзюба стала академіком Національної Академії наук вищої школи Казахстану. А Сергія Дзюбу нагородили срібною медаллю аль-Фарабі – почесною відзнакою КазНУ. Аль-Фарабі – один із найвидатніших східних мудреців, шанований у всьому мусульманському світі. Такою нагородою там відзначають нечасто – тільки найдостойніших. Медаль виготовлена зі срібла найвищої проби.

Та головне – це розкіш спілкування з прекрасними людьми! Публікуємо розповідь Сергія Дзюби.

Книжковий магазин працює 24 години на добу!

Це – вже друга наша подорож до Казахстану. Минулого року, побувавши у цій чудовій, дуже гостинній країні, я написав матеріал – «На святі в Алмати співали українську «Черемшину». І тоді публікація в «Деснянській правді» отримала досить значний резонанс – надійшло немало цікавих відгуків. Є цей матеріал і в Інтернеті. Тож я не повторюватимуся – пишу цього разу про те, що запам’яталося і вразило найбільше під час недавніх мандрів.

В Алмати з’явився новий, дуже красивий бульвар. Ще торік його не було – тож, звісно, ми одразу вирішили побачити це диво. Бульвар – пішохідний, на кшталт Андріївського узвозу в Києві. Починається від розкішного театру опери та балету і простягається на велику відстань. Причому особливо гарно тут увечері – скрізь вишукані ліхтарі, кольорові фонтани (яких в Алмати – багато), зручні лавочки, а ще є безкоштовні дитячі майданчики. І на кожному з них бавиться задоволена малеча – багато дітей приходять із батьками. Всім добре, адже там – так затишно й чарівно! Бачили ми і вуличних співаків та музикантів, художників (в основному, молодь), однак найбільше вразило ось таке дбайливе ставлення до дітей, їхні щасливі обличчя, променисті очі. А неподалік спокійно відпочивають люди літнього віку, спілкуються від душі. Бульвар – широкий і просторий, там не тісно, усім вистачає місця!

Навіть у самому центрі Алмати видно гори – здається, наче вони зовсім поруч. У вересні та жовтні тут ще зазвичай тепло, а гори вкриті снігом. Ось таке неймовірне видовище! А довершують краєвиди різноманітні дерева та квіти, які буквально всюди, на кожному кроці. Багато прекрасних парків та скверів, де можна гарно відпочити, прогулятися. Головне, на вулицях – чисто та світло, цілком безпечно. Тому чимало людей різного віку виходять у місто пізно увечері: сидять на лавочках біля фонтанів, мирно гуляють на яскраво освітлених вулицях, вечеряють у ресторанах та кав’ярнях, жваво чимчикують крамницями…

Вразив нас великий книжковий магазин, який працює без вихідних – 24 години на добу! Асортимент – найрізноманітніший: класика, твори сучасних письменників, причому книжки загалом видані дуже ошатно. Наші Микола Гоголь та Марина і Сергій Дяченки займають цілі книжкові полиці. Коли ми поцікавилися у продавця, чи справді читачі приходять сюди вночі і купують книги, той ствердно кивнув: «Аякже! Приходять і немало. Це – дуже зручно. Не всі ж можуть завітати до магазину вдень. А так – прийшов і спокійно, без поспіху, придбав новинку улюбленого письменника. Поряд – комп’ютерний клуб, то молодь, вертаючись звідти, зазвичай заходить і сюди. Ще фільми у нас купують, оригінальні іграшки для дітей – зокрема, тут є герої популярних книг і мультфільмів. Багато хто просто заходить подивитися – ми раді всім, бо це також популяризація літератури, мистецтва, культури».

На території парку імені 28 гвардійців-панфілівців розташований дуже красивий православний Вознесенський кафедральний собор. Запам’яталося дивовижне звернення до прихожан на вході до храму, де написано: якщо у когось із людей не вистачає коштів оплатити той чи інший церковний обряд (хрещення, весілля, соборування, відспівування…), цілком достатньо внести будь-які кошти, котрі віруючий може собі дозволити. А якщо навіть грошей взагалі немає, все одно всі ці традиційні церковні обряди у повному обсязі проводяться БЕЗКОШТОВНО. Це слово так і набране – великими літерами, щоб кожен зміг прочитати. Ось така гуманність, побожність по-справжньому вражає! І це – не просто якесь оголошення. Одна з прихожанок підтвердила, що саме отак тут усе зазвичай і відбувається. Це – правильно, адже всі рівні перед Богом, незалежно від своїх статків і посад.

 Також нашу увагу привернуло чуйне оголошення в респектабельному ресторані, де запрошують самотніх, малозабезпечених людей на безкоштовні сніданки та обіди. Тих, кому це дійсно потрібно. Дідусів і бабусь віком від 70-ти років. Причому жодних документів у них, в принципі, ніхто не вимагає – людям просто вірять на слово! І зазвичай ті, хто приходять, не обманюють, поводяться порядно. Ось така гуманність.

А в ресторані «Версаль», куди ми завітали з приятелями, бачили цікаве дійство – велика, дружна компанія (осіб сто) відзначала… свято обрізання. За мусульманськими традиціями хлопчикам обрізають крайню плоть у віці 3, 5 чи 7 років. Для віруючої казахської родини – це дуже велика, пам’ятна подія, яка потім широко і гучно святкується. Численні гості зичать малюку та його щасливим батькам усіх гараздів. І все це виглядає дуже зворушливо та щиро! Звісно, таке яскраве свято влаштовують тоді, коли хлопчик одужав. Що ж, у кожного народу – свої національні традиції, і до них потрібно ставитися з належною повагою.

КазНУ імені аль-Фарабі – гордість і візитівка держави

Нині Казахстан – один зі справжніх лідерів в Азії, і саме на цю державу, котра стрімко й потужно розвивається (і не лише економічно, а культурно та духовно) рівняються багато країн. І сьогодні безперечним літером серед вузів Казахстану та багатьох провідних університетів світу є КазНУ – Казахський національний університет імені аль-Фарабі, де напрочуд активно займаються міжнародною діяльністю, дійсно реально дбають про науку та літературу.

В Алмати ми взяли участь у трьох міжнародних наукових конференціях, на які завітали відомі люди з багатьох держав: України, Туреччини, Киргизії, Італії, Німеччини, Угорщини, Японії… Адже ректор університету Галимкаір Мутанов – не тільки блискучий науковець, цікавий поет і шляхетна Людина, а й видатний організатор, якого добре знають у світі. Тому КазНУ імені аль-Фарабі, компактно розміщений на 90 гектарах в центрі Алмати, щороку дуже швидко розвивається. Саме цей університет – гордість і візитівка Казахстану!

Вразила нас міжнародна наукова конференція, на якій обговорювалися підсумки «ЕКСПО-2017». Адже грандіозна виставка найбільших досягнень Казахстану з ініціативи Президента країни Нурсултана Назарбаєва тривала кілька місяців. У ній взяли участь аж 115 держав і 22 міжнародні організації, допомагали чотири з половиною тисячі волонтерів віком від 15-ти до 70-ти років! Вчені, які виступали на конференції, відзначали, що «ЕСКСПО-2017» стала важливою подією в житті країни та світового співтовариства, значним імпульсом у модернізації суспільної свідомості. До речі, у Казахстані зараз пов’язують своє майбутнє з розвитком альтернативних джерел енергії, адже світові ресурси поступово вичерпуються, натомість енергія сонця та вітру – вічна. Причому перевага надається саме екологічно безпечним технологіям. І ці ідеї чудово сприймає молодь!

Всі три конференції, зокрема й цю, присвячену «ЕКСПО», вів особисто ректор КазНУ імені аль-Фарабі, віце-президент Національної Академії наук Казахстану, президент НАН вищої школи РК Галимкаір Мутанов. Напрочуд цікаво виступали директор Казахського Інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента РК Зарема Шаукенова та депутат казахського парламенту Сєрік Сейдуманов. Гості із задоволенням оглянули «Керемет», де надається величезна кількість послуг для студентів (від організаційних – до супермаркету, кінотеатру, салону краси, медичного центру, смачної кав’ярні  тощо). І все це розміщене зовсім поруч, достатньо пройти буквально п’ять хвилин! Також поряд – і просторі гуртожитки студентів, й ошатні корпуси факультетів, і розкішна, суперсучасна бібліотека, музей аль-Фарабі та інші музеї, ректорат (16 поверхів). А довкола – гарний, затишний парк. Ось таке справжнє диво природи і небайдужих, чуйних людських рук!

У студмістечку планують згодом створити чудове озеро, а в медичному центрі – стаціонар на 500 осіб… Взагалі, я не встиг приїхати до Алмати, як у мене несподівано виникла стоматологічна проблема: зламалися штифт і міст із коронками, – рана дошкуляла, й потрібно було щось із цим хутко робити. Бо програма нашого перебування в Казахстані була надзвичайно насиченою, розписаною заздалегідь. Тому я просто попросив про допомогу у директора Центру біомедицини та формування здорового способу життя (так правильно він називається) Ернеста Калієва. І яким же був мій подив, коли стоматолог Шолпан Жайшиєва швидко й професійно вирішила мою проблему! Причому з мене й грошей не взяли, все-таки гість. Тож подарував чудовій лікарці свій пригодницький роман для дітей «Кракатунчик – кленовий бог», який вийшов нещодавно в Казахстані та Канаді.

Цього разу ми презентували згаданий уже роман; нашу з Танею збірку віршів «Остання кочівля любові», котру так майстерно переклав казахською мовою незабутній, великий письменник Ауезхан Кодар; збірку віршів Тетяни Дзюби «Танок Саломеї», яка нині побачила світ у Канаді; а ще – українську поетичну книжку Галимкаіра Мутанова «У ковчезі часу» (котру переклав я); й публікації казахських письменників у журналі «Всесвіт»: Ауезхана Кодара, Роллана Сейсенбаєва (в перекладі Олега Гончаренка) і Галимкаіра Мутанова; а також – матеріали на казахську тематику, гарно надруковані в «Українській літературній газеті», диво-журналах «Бористен» і «Літературний Чернігів» та в нашій Чернігівській обласній газеті «Деснянська правда». Публікацій цього року вийшло стільки, що ледве довезли!

В гостях у Мухтара Ауезова

Ще одна грандіозна та незабутня подія – 120-річчя з дня народження класика казахської літератури Мухтара Ауезова, котру широко відзначали в державі. Цього видатного, всесвітньо відомого письменника тут надзвичайно шанують – на його честь названі вулиці, Казахський національний театр, є його пам’ятники та прекрасний дім-музей (національний центр) М. Ауезова, де ми й побували. І зараз я з вдячністю згадую нашого чудового викладача – професора Олега Бабишкіна, який із такою любов’ю та трепетом розповідав нам про видатних казахських, грузинських, вірменських, азербайджанських, білоруських, прибалтійських письменників, заохочуючи читати їхні твори. Дуже шкода, що такої програми в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка немає зараз! Так, Радянський Союз розвалився, проте ми не повинні втрачати всі наші культурні, мистецькі та літературні зв’язки!

Саме завдяки незабутньому Олегу Кіндратовичу, я прочитав геніальні твори Абая Кунанбаєва та Мухтара Ауезова (зокрема, його роман-епопею «Шлях Абая», повісті, оповідання, п’єси і літературознавчі статті), тому зміг швидко підготуватися до міжнародної наукової конференції, яка відбулася в Казахському національному університеті ім. аль-Фарабі і викликала значний резонанс. Любов до Абая та Мухтара Ауезова в Казахстані можна порівняти з всенародною любов’ю до Тараса Шевченка в Україні. Але й казахи нашого Кобзаря надзвичайно шанують, тож перекладають, друкують, досліджують, знають. У центрі Алмати є пам’ятник Тарасові Шевченку, до якого приносять квіти.

Тема мого виступу на конференції – «Актуальність творчості Мухтара Ауезова для української та світової літератури». Виступила і доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба. Поставилися до нас гарно, аплодували. До речі, на всіх конференціях я сидів у президії, як представник України, – і це велика честь! Адже поряд зі мною знаходилися ректор КазНУ імені аль-Фарабі, поет Галимкаір Мутанов, син Мухтара Ауезова – видатний культуролог Мурат Ауезов, голова Спілки письменників Казахстану Нурлан Оразалін, відомі казахські державні діячі.

Пам’ятним було спілкування з віце-президентом Національної Академії наук Киргизії, доктором філологічних наук, професором, академіком, поетом Абдилдажаном (Мелісом) Акматалієвим, професором з Угорщини Міхаєм Фрешлі, науковцем-тюркологом із Туреччини Мехметом Арсланом, вченим, письменником та депутатом з Алмати Кенжеханом Матижановим. А гості з Японії урочисто вручили кращим студентам КазНУ ім. аль-Фарабі гранти на стажування в цій дивовижній країні.

До речі, ще одна цікава традиція – студентам молодших курсів (першого та другого) не бажано вітатися за руку з викладачами… Тобто все-таки має бути певна дистанція у стосунках між викладачами й студентами. Натомість уже третьокурсники таке право мають! Цього року в аудиторіях університету встановили відеоспостереження, і вся інформація надходить до ректорату... Отож казахські студенти з лекцій зазвичай не втікають і до занять готуються ретельно. Та й рівень викладачів – високий, у чому ми цілком переконалися! 

Також прекрасна творча зустріч у нас відбулася в Інституті літератури та мистецтва імені Мухтара Ауезова Національної Академії наук Республіки Казахстан. Тож дякуємо директорові Інституту, члену-кореспонденту НАН РК, доктору філологічних наук, письменнику Уаліхану Каліжанову та його колезі – співробітниці Інституту Світлані Ананьєвій, яка готує публікації і на українську тематику. Тут нам подарували багато чудових книжок, які ми із задоволенням привезли додому.

Вразив дім-музей (національний центр) Мухтара Ауезова, розташований поруч з Інститутом. Всі меблі та речі, які експонуються там, дійсно належали видатному письменнику! Зберігається й немало унікальних подарунків, котрі класик казахської літератури отримав від шанувальників своєї творчості з різних країн. Єдине, що замінили – фіранки і в кількох місцях – паркет, як нам розповіла співробітник музею Айгерім Сундетлаєва, подарувавши горіхи з дерева, яке власноручно посадив Мухтар Ауезов. Воно й зараз прикрашає легендарне обійстя, в якому побували стільки видатних людей з усього світу.

Попри таку велику прижиттєву славу, письменнику доводилося нерідко буквально ховатися від переслідувань НКВС і КДБ, а то й втікати подалі з Казахстану із паспортом свого друга, переховуючись від жахливих репресій. Інакше просто б не вижив!..

«Національна інтелігенція: обов’язок і честь»

Так називалася третя (за нашою участю в КазНУ) міжнародна наукова конференція, присвячена 70-річчю з дня народження видатного казахського письменника, публіциста і державного діяча Сагата Ашимбаєва. Напередодні видали ошатний збірник наукових статей учасників цієї конференції, де є й моя публікація (також вийшло велике моє інтерв’ю про українсько-казахські культурні взаємини в популярній республіканській газеті «Туркестан»). 

На жаль, в історії України та Казахстану було немало схожих трагічних подій: голодомор, «розстріляне відродження», коли так бездушно й свавільно нищилися кращі представники національної інтелігенції. Тож на конференції я розповів про українське «розстріляне відродження» та нашого видатного поета Василя Стуса. Слухали уважно, а потім мені подякував за виступ син Сагата Ашимбаєва – Маулен Ашимбаєв, котрий зараз достойно продовжує справу свого батька. Він – голова парламентського Комітету з міжнародних справ, оборони та безпеки Республіки Казахстан, доктор політології. Також запам’яталися виступи його колеги-депутата Куаниша Султанова, заступника акіма (міського голови) Алмати Армана Крикпаєва…

Ще одна важлива подія під час нашого перебування в Казахстані – вечір пам’яті великого письменника Ауезхана Кодара і презентація нового випуску журналу «Тамир» в Національній бібліотеці Казахстану. В ошатному номері цього часопису надруковані вірші Тетяни Дзюби та оповідання наших друзів із Канади – знаних прозаїків Олени Жукової і Михайла Співака. Але головне – журнал зроблено на високому творчому та поліграфічному рівні. Думаю, Ауезхан зараз пишався б своїми близькими: дружина Замза та донька Айман видають дуже цікавий журнал (котрий продовжує залишатися популярним!), а ще проводять ось такі презентації, на які приходять не лише близькі друзі Ауезхана Кодара, а й численні шанувальники його творчості, і що особливо приємно, – молоді поети, які обговорюють книжкові новинки та проникливо читають власні талановиті вірші (і більшість із цих обдарованих юнаків та дівчат зараз навчаються в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі). Безперечно, це – майбутня національна еліта, справжні патріоти своєї держави!

У гостинному місті Алмати я урочисто вручив нагороди Міжнародної літературно-мистецької Академії України і почесні відзнаки Канади, Білорусі та Німеччини відомим казахським науковцям і письменникам. Зокрема, нашу Міжнародну літературну премію ім. Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» отримали Галимкаір Мутанов та Роллан Сейсенбаєв; а Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя «Тріумф» нагороджені Алуа Темірболат і Гюльнар Муканова (пані Гюльнар відзначена й міжнародною медаллю Олександра Довженка).

На завершення своєї розповіді хочу щиро подякувати ректорові КазНУ, поету Галимкаіру Мутанову; видатному письменнику Роллану Сейсенбаєву; декану філологічного факультету Омірхану Абдиманули, завідувачу кафедри казахської літератури і теорії літератури, доктору філологічних наук Алуа Темірболат (яка щодня дуже гостинно опікувалася нами; взагалі, міжнародні наукові конференції на честь ювілеїв Мухтара Ауезова та Сагата Ашимбаєва готувалися саме на філологічному факультеті, на цій кафедрі), науковцям:  філфаку Кенжетаю Куркебаєву, Ерхану Карбозову, Еркінгуль Солтанаєвій, Гульжан Болатовій, Нурлану Сагиндикову; також співробітникам факультету журналістики: Гюльнар Мукановій та завідувачу кафедри видавничої справи Жетпісбаю Бекболатули; працівникам міжнародному відділу університету; письменниці і видавцеві Айман Кодар. Дякуємо і авіакомпанії «Ейр Астана», послугами якої ми знову скористалися – за її надійність, професіоналізм та чуйність.

Щиро дякуємо дуже гостинному та прекрасному Казахстану – великій державі, яка назавжди залишиться в наших серцях!

Сергій Дзюба,
Алмати – Чернігів