Жінка-УКРАЇНКА

Глухота

Ми розучилися чути одне одного: наділи навушники і слухаємо музику. Кожен свою.

Głuchota

Oduczyliśmy się odczuwać siebie nawzajem: nałożyliśmy słuchawki i słuchamy muzyki. Każdy swojej.

Дивачка

Ах, зимо. Ну, годі сипати дощами і кутати туманами. Не до лиця тобі це. Кого наслідуєш? Пізню осінь чи ранню весну? Дивачка! Навіщо? Стань собою. Дай нам світла снігів, срібла інею, сили морозів. Замети і завій. Вкрий кригою ріки і сніжною пеленою береги. Бо нема на серці свята. Лишень сірість та нудьга.

Dziwaczka

Ach zimo. No nie można szarpać deszczami i otulać tumanami. Nie do twarzy ci z tym. Kogo naśladujesz? Późna jesień czy początek wiosny? Dziwaczka! Dlaczego? Bądź sobą. Daj nam światła śniegu, srebra szronu, siły mrozu. Zamieci i zawiei. Okryj lodowate ręce śnieżnym całunem. Bo nie ma w sercu święta. Tylko szarość i nuda.

Сильніша

Іди, смуто, не ставай на мій поріг. Нащо тобі моя душа? Лукава, підступна, вперта, – не по дорозі мені з тобою. Хочеш, аби благала, плакала? Але мої очі ще не висохли від минулих сліз. А вуста стомилися просити і благати. Нічого в тебе не вийде. Тепер я сильніша, ніж була, взагалі – інша. Іди, смуто, не ставай на мій поріг.

Jestem silniejsza

Idź smutku, nie zatrzymuj się na moim progu. Po ci moja dusza? Przewrotna, podstępna, uparta – nie po drodze mi z tobą. Chcesz abym błagała, płakała? A moje oczy jeszcze nie wyschły od łez przeszłości. A usta zmęczone od proszenia i błagania. Nic ci się nie uda. Jestem silniejsza niż byłam, całkiem inna. Idź smutku, nie zatrzymuj się na moim progu.

Холодно

Сьогодні мені з тобою холодно. Сама не знаю чому. Мабуть, я давно не літала. Ні, ти не обрубав мої крила, але на деякий час змусив стулити їх за спиною. А мій вирій чекає на мене. І можливо тому сьогодні, навіть в твоїх обіймах, відчуваю заморозь. Не пробуй мене зігріти. Даремно. Краще дай політати.

Chłodno

Dzisiaj mi z tobą chłodno. Sama nie wiem dlaczego. Być może dawno nie latałam. Nie, ty nie odciąłeś moich skrzydeł, ale na jakiś czas je uwięziłeś. A odlot na mnie czeka. I możliwe, że dlatego dzisiaj, nawet w twoich ramionach, odczuwam lodowatość. Nie staraj się mnie ogrzać. Na próżno. Lepiej pozwól polatać.

Спасибі

Ти, не такий як інші. Не знаю, що я в тобі знайшла, але мої думки про тебе, мої мрії пов'язані з тобою. Не віриш? Можливо, і не потрібно цього робити. Бо що буде, коли й у твоєму серці також спалахнуть вогники бажання? Не дай Боже – з'єднаються вони в одне – і станеться пожежа. А чи будемо ми спроможні погасити той вогонь? Та попри все, спасибі, що ти прийшов у моє життя.

Dziękuję

Ty, nie jesteś taki jak inni. Nie wiem, co w tobie widzę, ale moje myśli są przy tobie, moje marzenia związane z tobą. Nie wierzysz? Być może nie musisz. Bo co będzie, jeśli w twoim sercu, też zapłoną ogniki pragnienia. Nie daj Boże – połączą się w jedno i nastąpi pożar.
A czy będziemy w stanie go ugasić? Mimo wszystko, dziękuję, że pojawiłeś się w moim życiu.

Будь поруч

Зі мною тепер є ти – і я щаслива пити воду з твоїх долонь. Тільки люби мене таку непостійну і непередбачувану, таку божевільну і нестримну. Не намагайся проникнути у нетрі душі, аби не заблукати. Я сама буває там гублюся. Просто будь поруч. Пробуджуй усміхненими, солодкими, як карамель, вустами, зваблюй поглядом теплих, як сонце, очей. Не віддавай ніколи і нікому. Тобі відтепер напевне не буде просто. Але я знаю, що ти вже ніколи не схочеш пригощати когось іншого водою зі своїх долонь!

Bądź blisko

Teraz jesteś ze mną – i jestem szczęśliwa pijąc wodę z twoich dłoni. Tylko kochaj mnie taką zmienną i nieprzewidywalną, taką szaloną i nieokiełznaną. Nie próbuj przeniknąć labiryntu duszy, aby nie zabłądzić. Sama bywam zagubiona. Po prostu bądź obok. Przebudzaj mnie uśmiechniętymi, słodkimi jak cukierek ustami, spojrzeniem ciepłym jak słońce. Nie oddawaj mnie nikomu i kiedykolwiek. Od tej chwili nie będzie ci łatwo. Ale wiem, że nikogo nie zechcesz ugościć wodą ze swoich dłoni!

Без тебе

Пробач душі, що тонкосльоза,
Пробач словам, що недоречні,
Я кращою хотіла бути,
Але мене ти не почув.
Візьми у руки
Серце кволе,
Що спопеліло від любові.
Не здатна ж бо чинити зраду,
Це як померти – не родившись.
Мені близькі твої печалі,
Але чужа твоя неправда.
Сьогодні знову я твоя.
Завтра – без тебе.

Bez ciebie

Przebacz łatwo płaczącej duszy
Wybacz słowom niedorzecznym.
Chciałam być lepszą,
Ale mnie nie rozumiałeś.
Weź do ręki słabe serce,
Ogorzałe od miłości.   
Niezdolna do zdrady,
To jakby umrzeć – nie rodząc się.
Bliskie mi twoje zmartwienia,
Ale obca twoja nieprawda.
Dzisiaj znowu jestem twoja.
Jutro – bez ciebie.

 

* * *

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Рано сини виростають.
Діти з сумними очима.
А у дружини, яка чекає,
У двадцять вже сиве волосся…

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Серце материнське – не камінь.
Очі материнські – не ріки.
Чому ж сльози, як повінь,
По долі розливаються?

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Забираєш найкращих.
Відбираєш найрідніших.
І нема тобі ні кінця, ні краю…

А нареченій треба коханого,
Жінці-чоловіка,
Батькам – сина,
Дітям – батька.

Жорстока.
Безглузда.
Проклята
Війна.

Господи, відкрий вже нарешті очі!

* * *

Co ty, wojno, robisz z nami?
Synowie za wcześnie dorastają.
Dzieci mają smutne oczy.
A u oczekującej żony,
Dwudziestoletniej wszystkie siwe włosy…

Co ty, wojno, robisz z nami?
Serce matczyne – nie kamień.
Oczy matczyne – nie rzeki.
Czemu łzy jak powódź,
Los zatapiają?

Cóż ty, wojno, robisz z nami?
Zabierasz najlepszych.
Wybierasz najbliższych.
I nie ma ciebie końca…

A narzeczonej potrzeba ukochanego
Żonie – męża
Ojcom – syna
Dzieciom – ojca.

Okrutna.
Bezwzględna.
Przeklęta
Wojna.

Boże, otwórzże wreszcie oczy!

* * *

Я не хочу бути
дружиною героя,
звання якому
дадуть посмертно.
Мені треба просто
бути з тобою.
Відчувати у ліжку
дихання чи
хай навіть
хропіння.
Прокидатися
на затерплій
від мого важкого
волосся руці.
Заварювати каву
і сперечатися
про одягнену
не ту, що
попрасувала
ще звечора,
сорочку.
Чекати з роботи
Втомленого,
трішки сердитого,
але такого рідного
і дорогого.
Зустрічати!
Бачити!
Відчувати!
Любити!..
Я не хочу бути
дружиною героя
звання якому,
дадуть посмертно.

* * *

Nie chcę być
żoną bohatera,
któremu stopień
nadano pośmiertnie.
Ja po prostu potrzebuję
być z tobą.
Odczuwać w łóżku
oddech
czy choćby chrapanie.
Budzić się                                          
z odrętwiałą ręką                    
od ciężkiego warkocza.
Zaparzyć kawę
i spierać się                 
o to czy ubierzesz
tę koszulę,
co wyprasowałam
wieczorem.
Oczekiwać z pracy
zmęczonego,
nieco rozgniewanego,
ale jakże bliskiego
i drogiego.
Spotkanie!                             
Zobaczenie!
Odczuwanie!
Miłość! …
Nie chcę być
żoną bohatera,
któremu stopień
nadano pośmiertnie.

 

Щасливі

Літо холодне теплом нас огорне,
Буде нам добре в обіймах міцних.
Кажуть, любити сьогодні не модно,
А на волосся цілунок твій ліг.

Білих ромашок яскраві букети
Заплетемо у вінок поміж мрій.
Хай про нас пишуть сучасні поети,
Що ми щасливі в любові своїй.

Літо холодне теплом нас огорне,
Травами схилиться радість до ніг.
Кажуть про те, що любити не модно
Ті, хто любові в серцях не зберіг.

Szczęśliwi

Lato chłodne ciepłem nas ogarnie,
Dobrze będzie nam w mocnych objęciach.
Mówią, miłość dzisiaj niemodna,
A na włosach legł twój pocałunek.

Białych stokrotek jasne bukiety
Wpleciemy w wianek pomiędzy marzeniami.
Niech o nas piszą współcześni poeci,
Jesteśmy szczęśliwi w swoim kochaniu.

Lato chłodne ciepłem nas ogarnie,
Trawami radość kładzie się do nóg.
O tym, że miłość niemodna mówią
Ci, którzy miłości w sercach nie mają.

Z ukraińskiego przełożył Kazimierz Burnat