Жінка-УКРАЇНКА

Роки збігають водою... Все частіше в думках повертаєшся у світ дитинства, напоєний батьківською любов'ю, матусиною наукою, татусевою мудрістю. До цих пір у закутках душі бережеш чарівний світ традицій, а на великі свята витягуєш їх зі скрині пам'яті й вони оживають родинною колядкою чи гаївкою, смакують кутею чи виграють-усміхаються спеченими пасочками, а чи відлунюють посівальними.

І вірю, чим більше засіватимуть на Василія, тим рясніше збиратимемо на Іллі, чим більше буде щедрих побажань, тим світлішим буде рік прийдешній. Випещую кожне слово, думку, а вже коли випадає вільна хвилинка, тоді руки й душа тягнуться до вишиття, яке дарує душевний спокій, а на полотні народжується-програмується доля.

Незвичайна магія криється у вислові, який споконвіку вкорінився у традиціях українців «На щастя, на долю!». Саме «НА» віддає щирістю, щедрістю, жертовністю, а з материнських уст воно таїть у собі надію, що дитя буде обціловане Долею, що Щастя стане йому вірним супутником у житті. Не тільки слова, вишиті на рушникові, таять у собі сподівання. В композиційному контексті з калиною й дубом вони набувають символічного звучання й стають життєстверджувальною чудодійною силою на роки...

Така словесна круговерть роїлася в думках, коли хрестик за хрестиком народжував узір на рушникові, який вишивала синові-випускникові «на  щастя, на долю». Традиційною пуповиною зв'язувала в родовідний вузлик свої творіння. Одночасно із рушником відбувалося й народження вишиванки-оберега для мого любого красеня, в узір якої добирала символічні кольори: коричневий - землі-матері; зелений - краси й молодості; оранжевий - сонця і хліба; червоний - вірності й кохання... По-материнськи випещувала кожну думку, по-материнськи дякувала Богові, що подарував мені щастя відчувати синівську любов, що дав творчої снаги вишити оберіг для нього...

Мабуть, щось є магічне й у тому, що саме в День Матері народився цей образок. Сподіваюся, принаймні, щиро зичу всім синам доброї долі, а їхня увага й повага хай щедро підживлюють материнське серце.

Галина Романівна Корицька, Запоріжжя

14 травня 2017