У Видавничо-друкарському комплексі Університету «Україна» наприкінці 2016 року побачила світ збірка творів випускників Університету «Україна» «Люблю життя!».
Організаторами проекту є Імідж-центр Університету «Україна» та літературна студія «Горлиця» за підтримки Університету «Україна».
До видання увійшли твори Геннадія ГОРОВОГО, Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ, Альони ЗАГРЕБЕЛЬНОЇ, Анни КРЮКОВОЇ, Світлани ПАТРИ, Світлани ПРОНІНОЇ, Оксани РАДУШИНСЬКОЇ, Олександра ЧОРНОГО.
Пропонуємо ознайомитися із творами Оксани Радушинської, що увійшли до збірки.
***
…А зорі ставали дітьми і просились на руки.
Гойдали їх чорні дерева, забувши, що чорні.
Впадали у гріх, з неба падали шматтями круки –
Все нам попід ноги. І місяць розхлюпавсь уповні.
І білої ночі сліпе молоко розіллялось.
Бездомні собаки хлептали його із вовками.
Ми стали словами і ще чимсь, що нами назвалось
На тріщині в шибці, де іній росте між роками…
Холодні долоні… А зорі так хочуть на руки!
Їм звірі і птахи, їм гулі-голубки охочі.
А ми, як чужі… Імена – закодовані звуки.
Проходим удвох між зірок, не піднімаючи очі.
***
Ця осінь… дивна, димна, жовтоока…
Дерева в небо йдуть, немов пророки.
Їх розпинає небо на хрестах.
А небесам – їм що? По голосах
Розкладено тропар дощу старого,
І в журавля криничного німого
Перо з крила ляга на терезах,
І – в небо птах…
Ця осінь пробирається за комір.
Спіткнулись ми обоє десь на комі,
Чи, може, орфографія не та?
Літа зліта…
І тихо в небо йдуть, немов пророки.
І на хресті – зарубки чи зароки
Про кожен день, що за ключем злітав…
Як в небо впав.
***
В той ранок, коли ти уперше мені не наснивсь.
В той ранок, коли я уперше прокинулась птахою.
Мій Бог – мій одноліток з неба байдуже дививсь
Як гинула я. Він назвав це життям, а не плахою.
В той ранок, коли я між звірів, між птиць і між риб
Шукала себе – хоч би голосом, хоч би долонею.
Мій розум – мій ворог – фортецю складав собі з брил.
Й до неї, безтямну, мене повертав із погонею.
В той ранок, коли уже я, скам’яніла від сліз,
Осяяна сонцем, здалася живою і радою.
Біда глибочезна моя, мов травинки поріз,
Прийшла царювати до міста і стала армадою.
В той ранок… В той день. У ту ніч… Чи хоч десь я була?
Чи тінню лише між часів залишилась у вимірі?..
…Я снилась тобі! І весь простір до мого крила
Отим був життям, що одноліток мій для нас виміряв.
***
А що мені дано? Всього лише – молитись,
Не рухнув щоб твій кінь, не трісла тятива,
Щоб не змогла змія в наметі зачаїтись
І сонного тебе не вжалила вона.
Ото всього й дано… Під вітром пересуду,
Коли іде війна – щомиті, не щодня,
Чекає ворог наш, коли тебе забуду.
А та молитва – що? У жмені пташеня.
Пусти його у світ – загубиться, загине.
Чи ж долетить туди, де твій пекельний бій?
Лиш у горнилі днів обпалюється глина…
Лиш продають старці надію безнадій…
І дні твої киплять… І дні мої прядуться…
І солоніє час… І гнуть своє вітри…
І знає ворог наш, де слід нам розминуться.
Кому сказати: «Стій!», кого штовхнути: «Йди!»
А йти в лахміттях літ – то грузько, а то слизько.
І боязко стає, коли з пітьми – виття.
Ти ж страх свій підкорив, очолюючи військо,
Вже маєш честь-хвалу, а може і дитя…
І кожному дано достоту те, що треба.
Врятований не раз, ти тільки лиш пізнав –
Як посеред зими почув пташиний щебет,
Коли один в снігах безсило замерзав.
***
Коли ти лиш глина: без духу, імення, душі,
Коли тебе місить у глей мозоляста долоня –
І ти будеш чимсь по ціні у три мідних гроші,
Й хтозна, чи зростеш до склепіння під назвою Доля?..
Коли ти вже амфора з терпким, солодким вином,
Коли у вогні в тебе пам`ять безсмертну вселили –
В яких погребах, не прокиснувши, ждатимеш знов,
Щоби захотіли надпити й по кубках розлили?..
Коли ти божок з розмальованим глиняним тлом,
Якому з дарами й поклонами ходять молитись –
Хай буде, як є. Зі святими сідай за столом.
Та знай, що і з божниці можна упасти й розбитись.
Коли ти людина… Вже злущилась глина з душі,
(Вогонь – лиш у венах, а плоть – все із того ж замісу),
І ти будеш чимсь по ціні у три мідних гроші,
А, може, безцінним, а, може, знеціненим, звісно…
…Коли ти лиш глина…
***
Згоріли крила… Вже вони, як віхті.
Обпечене ніяк не заживе.
І попелом товчуться гострі кігті
Того дракона, що в мені живе.
Поменшали свічки од втечі воску.
Прикинувсь той молозивом в зерні.
На чорне – білим… Як одвічно-просто
Лягають неоліти на землі.
І ми лягаєм: на кістки – кістками.
Скріпили ґрунт у надцять вже шарів.
А потім нас вивчає з словниками
Отой дракон, що сонце колись з’їв.
І хто родивсь для зради – той і зрадить.
І хто родивсь убити – той уб’є.
А як зарадить? А чи тра зарадить,
Коли світ комашиться про своє...
Коли пунктиром час біжить до краю…
Коли впекло й ніяк не заживе?..
…За яблунею, що в саду, у раю
Принишк дракон отой, що в нас живе.
***
Занось дорогу на травневий дощ,
Заводь осліплих блискавиць до хати,
Хай остюки слідів їм труться в п’яти,
І Шлях Космічний, в тріщинах розп’ятий,
Проступить на руках вогнем порош.
Занось дорогу на травневий дощ…
Хай вікна б’ють поклони воронню.
Крізь дірку в небі крик комет не чути.
Чи варто знати і чи варто бути,
Коли з молитви знов фільмують брути
Абстракцію якусь у стилі «ню»?
Хай вікна б’ють поклони воронню…
Склепіння днів у стертих шорах рим
Тепла діждатись часу вже не має –
Крилатий кінь осідланий чекає…
А далі – кіптява!.. А далі – Рим палає!..
Бо атомами світ вселенський знає,
Що серця стук живе не поруч з ним…
В склепінні днів у стертих шорах рим...
***
А де будеш ти,
Коли гола вода,
Велика біда
Прийде?
Чи зможеш пливти
Як зірве мости,
Як мул неживий
Візьметься рости
І давні листи
Корабликами
Поведе?..
А з ким будеш ти,
Коли військо вночі,
Захопить і твій
Цар-град?
Як спалять хрести,
Як будуть нести
Біду, мов зерно,
Що мало зрости
Хлібцем для пташок
І дитят?..
А ким будеш ти,
Коли добрий Пан-Біг
Розкрутить свої
Млини?
І будуть густи
Вітри, щоб вести
Нерівні двобої
За тих, кого встиг
Створити Господь
Людьми…
Біографія
Оксана Радушинська (1979 р. н.) – письменниця, поетеса, журналістка, теле- та радіоведуча, громадська діячка, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Народилася і мешкає у містечку Старокостянтинів на Хмельниччині. Почесна жителька рідного міста.
Освіта:
Трудова діяльність:
Відзнаки за творчість:
Членство в громадських організаціях, громадські та державні відзнаки:
Видання:
Поетичні збірки: «На крилах мрій» (1999 р.), «Світанкові сни» (2000 р.), «Казки яблуневого снігопаду» (2001 р.), «Неспівані пісні про щастя» (2002 р.), «Сповідь дощу» (2003 р.), «Навпіл iз долею» (2004 р.), «Стукав сніг…» (2005 р.).
Поезія для дітей: «Сонячне зайченя» (2004 р.), «Абетка для малят» (2005 р.), «Віршики для малят» (2006 р.), «Абетка дошколярика-пішоходика» (2006 р.), «Українські свята» (2007 р.), «Вірші про звіряток» (2013 р.), «Чини тільки добре» (2014 р.), «Хто як говорить?» (2014 р.), «Улюблені іграшки» (2014 р.), «Хто це?» (2014 р.), «У саду і на городі» (2014 р.), «Веселкові кольори» (2014 р.)
Проза:
«Блискавки третього покосу» (2009 р.), «День полив’яної казки» (2011 р.), «Щоденник Славка Хоробрика, або Пригоди хлопчика-міліціонера» (2012р.),
«Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі» (2013 р.), «Метелики в крижаних панцирах» (2015), «...Коли сонце було стозрячим. Амулет волхва» (2016).
Аудіографія:
Історично-дослідницькі мініатюри про Голодомор 1932–1933 р. на Старокостянтинівщині «Нареченим 33-го» (2008 р.)
Компакт-диск для дітей «Намисто українських свят» (2010 р.).