Жінка-УКРАЇНКА

Письменницькій організації Чернігівщини — 40 років

Перевисаю спогадами у той далекий зимовий день сорок років тому, коли в читальному залі Чернігівської обласної бібліотеки ім. В. Короленка відбулось маленьке свято, що потім розрослося у знакову подію в духовному житті краю: створено обласний письменницький осередок. 

Пригадаймо: 70-і роки були погромними для української літератури, загалом культури, за щонайменшими проявами інакодумства радянській репресивній системі бачився націоналізм. І тому не дивно, що найбільше сумнівався щодо створення письменницької організації секретар обкому партії, який відповідав за ідеологію, Олександр Дериколенко. Він не раз говорив ініціатору заснування осередку, до речі, наймолодшому оспілчаненому серед літераторів Придесення, Станіславові Реп’яху таку засторогу: «Навіщо тобі ця організація, матимеш тільки одні неприємності…»

— Але потім, — не раз згадував пан Станіслав, — прийшов на цю посаду мій ровесник Володимир Половець (нині професор Чернігівського педуніверситету) і той мене підтримав. Та й куди вже не підтримати, адже в Україні тільки кілька областей залишилось, в тому числі і сусідня  з нами Сумська, де не було письменницьких осередків.

І ось за клопотанням, написаному в кабінеті нового секретаря обкому, президія Спілки письменників України на своєму засіданні 14 листопада 1976 року ухвалила рішення про створення Чернігівської організації Спілки письменників. Протокол №5 підписав тодішній керівник української Спілки Василь Козаченко. А 3 грудня того ж року відбулися установчі збори письменників Чернігівщини.

Тоді в нашому краї мешкало десять професійних літераторів: чернігівці Ірина Коцюбинська, Микола Слав’ятинський, Кузьма Журба, Дмитро Куровський і Станіслав Реп’ях, бахмачанин Вілій Москалець, ніжинці Павло Сердюк і Степан Пінчук, корюківчанка Надія Петренко та прилучанин Микола Турківський. Всі вони, а також чимале гроно молодих літераторів, представників громадськості вітали гостей з Києва: голову Спілки письменників України Василя Козаченка і письменників-земляків Юрія Збанацького, Абрама Кацнельсона, Михайла Ігнатенка, Анатолія Дрофаня, Віктора Кави, Володимира Дрозда, а також Богдана Чалого та Дмитра Андрухіва. Було запрошено і голову Гомельської письменницької організації з Білорусі Леоніда Гаврилкіна.

— Сьогодні ми зібралися, щоб організаційно оформити і закріпити створення філії спілки у Чернігові, — зокрема сказав Василь Козаченко. — Віднині в вашій області , замість розрізних письменників, буду діяти літературна організація. Звичайно, на славній своїми революційними і літературними традиціями Чернігівщині така подія могла статися й раніше. Але так склалося, що Придесення, щедро постачаючи літературними кадрами, насамперед, столицю України, довгий час так і залишалась лише кузнею кадрів, котрі , виростали тут, відправлялися в політ, лише зрідка навідувались у рідні краї. Нині ця несправедливість виправлена. Створюючи нову, дев’ятнадцяту в Україні, письменницьку організацію, ми мали на увазі не лише тих десятьох членів спілки, котрі є в області, але й великий загін молодих літераторів, представники яких присутні у цьому залі і котрі ростуть, впевнено підступаючи до письменницьких лав.

Також на зборах виступили голова обласного літературного об’єднання Станіслав Реп’ях, голова Київської письменницької організації, Герой Радянського Союзу Юрій Збанацький, поет Абрам Кацнельсон, керівник Гомельської письменницької Леонід Гаврилкін, донька Михайла Коцюбинського Ірина Коцюбинська, молодий літератор Володимир Сапон.

Відбулись і вибори бюро новоствореної письменницької організації, до якого ввійшли Станіслав Реп’ях, Кузьма Журба та Микола Турківський. Головою обрано Станіслава Реп’яха (свої повноваження він склав лише 28 вересня 2011 року).

Того ж дня гості із Києва відвідали музей М. Коцюбинського та взяли участь у зустрічі зі студентами і викладачами Чернігівського педінституту.

Звіти про створення в Чернігові обласної організації Спілки письменників України вмістили на своїх сторінках обласні газети та республіканська «Літературна Україна». Зокрема, остання на першій сторінці дала велику статтю «Продовження традицій» спеціального кореспондента газети Броніслава Домбровського, а на третій, у рубриці «Виступають літератори Чернігівщини», надрукувала нарис Станіслава Реп’яха, спогади Ірини Коцюбинської, короткі новели Миколи Турківського, вірші Кузьми Журби, Петра Зуба, Володимира Сапона, Дмитра Іванова, Петра Пулінця, Дмитра Куровського, Анатолія Мойсієнка та Олександра Олійника.  

Тоді, у 70-і роки, люди більше читали, в повазі були й чернігівські прозаїки: повісті Вілія Москальця «Над Сеймом летять журавлі», «Сейм виходить з берегів», «Зимова балада», оповідання Надії Петренко з книжки «Початок срібного міста», й поети Кузьма Журба, Дмитро Куровський,  Станіслав Реп’ях і Микола Турківський. Перекладами з німецьких класичних авторів радував Микола Слав’ятинський. Спогади про свого батька Михайла Коцюбинського написала Ірина Коцюбинська. З критичними розвідками часто виступали Павло Сердюк і Степан Пінчук.

Трохи згодом, у 80-і роки, спілчанами стали прозаїки Володимир Кезля, Петро Дідович, Борис Наріжний, Йосип Павлів, драматург Анатолій Ларченков, поети Дмитро Іванов, Микола  Адаменко, Василь Буденний, Таїсія Шаповаленко, Петро Куценко.

Окрім літературного процесу, що є наріжним каменем Спілки письменників, обласна організація започаткувала відзначення ювілеїв літераторів-земляків, зокрема, забутих, а то й заборонених. Мені пригадується 1978 рік, коли група чернігівців у складі Юлія Коцюбинського, Олександра Олійника, Наталки Матюх, Петра Куценка та автора цих рядків на чолі з Станіславом Реп’яхом приїхали в Оленівку, щоб відзначити 150-річний ювілей Ганни Барвінок. Майже три години у переповненому сільському клубі тривав творчий вечір: заслухано доповідь співробітника Інституту літератури Ростислава Міщука, ми читали вірші. Потім вирушили до могил Ганни Барвінок, Пантелеймона Куліша та брата ювілярки Василя Білозерського і поклали квіти. Мабуть, уперше за повоєнні роки зібралися мешканці Оленівки та Мотронівки, щоб ушанувати пам’ять своїх славних земляків. А перед початком вечора до Станіслава Реп’яха підійшов завідувач відділу пропаганди й агітації Борзнянського райкому партії Микола Сірий і зі сльозами на очах мовив: «Завтра нас усіх пересаджають. У залі чотири чоловіки з КДБ…» Назавтра про вечір передало радіо «Свобода», потім написала обласна і республіканська преса.

Пізніше теплими словами, при багатолюдді згадали Пантелеймона Куліша, Василя Чумака, Миколу Вороного, Анатоля Олійника, Василя Блакитного, Олексу Десняка, Михайла Івченка, кобзаря Петра Ткаченка-Галашка…

Саме завдяки обласному осередку відкриті меморіальні таблиці Павлу Тичині, Василю Блакитному, Кузьмі  Журбі, Дмитру Куровському, Миколі Слав’ятинському, мовознавцеві Всеволоду Ганцову в Чернігові, Юрію Збанацькому та Євгену Гуцалу в Ніжині, Михайлу Івченку в Срібнянському районі. Також встановлено пам’ятний камінь на місці будинку Леоніда Глібова в центрі Чернігова.

— Якось я почув по радіо, — спогадував Станіслав Реп’ях в інтерв’ю обласній газеті «Деснянська правда», яке я брав у нього наприкінці 2010 року, — що в Черкасах з’явився музей «Кобзаря» і відразу зателефонував вчителеві Михайлу Таратину в село Ви хвостів на Городнянщині, палкому досліднику життя і творчості Михала Коцюбинського. Незабаром, про допомозі місцевої влади, там відкрито музей книги «Фата Моргана». Відкрився за нашою ініціативою літературно-меморіальний музей Павла Тичини в селі Піски Бобровицького району.

Надавала місцева філія спілки і чималу матеріальну допомогу письменникам: вони зміцнювали своє здоров’я у будинках творчості та пансіонатах, кільком придбано квартири, про що тепер випадає говорити із сумом.

Певна річ, у діяльності  чернігівських спілчан було багато у радянщини: скажімо, п’ятнадцять років підряд проводилось літературне свято «Чуття єдиної родини» (назване так за відомим колись віршем Павла Тичини), де оспівувалась ленінська дружба народів. Але це наша історія, і ми від неї нікуди не сховаємось. Бо ж за півтора десятка літ на до нас приїздило понад 400 письменників, серед яких найбільш відомі Сакен Жунусов з Казахстану, Валдіс Руя з Латвії, Лєвон Міріджанян з Вірменії, Олексій Писін та Ніл Гілевич з Білорусі, Юрій Айдаш і Порфир Афанасьєв з Чувашії, москвичі Лариса Васильєва та Петро Кошель… І, звичайно, українські: Юрій Мушкетик, Микола Вінграновський, Борислав Степанюк, Ростислав Братунь, Леонід Горлач, Ігор Нижник, Дмитро Головко та багато інших.

Були й свята дрібніші: «Над Дніпром, Десною й Сожем», на який запрошувалися письменники з Брянщини та Гомельщини, Дні чуваської літератури — на честь поета Мішші Сеспеля, похованого в місті Острі.

З незалежністю України обласна спілка стала зростати чисельно. У 90-і роки її поповнили поети Микола Холодний, Олександр Астаф’єв, Олена Щульга, Петро Зуб, Анатолій Крупко, Анатолій Шкуліпа, Кость Москалець, Андрій Деркач, Ганна Арсенич-Баран, Гурам Петріашвілі, Сергій Дзюба, Володимир Сенцовський, прозаїки Станіслав Маринчик, Микола Шуст, Іван Шевченко, Михайло Руденко, Володимир Кашка, Катерина Дужа, Валентина Мастєрова, Володимир Шкварчук. Посмертно прийнятий поет Олександр Климіша.

Потім додалися поети Ніна Ткаченко Олеся Білоцвіт, Володимир Сапон, Тетяна Дзюба, Анна Малігон, Сергій Коноваленко, Микола Клочко, Алла Сокол, Михайло Кожедуб, Олексій Крачило, прозаїки Іван Просяник, Олена Конечна, Михась Ткач, Олексій Брик, Володимир Коваль, Лілія Бондаревич-Черненко, Віталій Леус. В останні роки оспілчанися Олександр Забарний,  Ростислав Мусієнко, Михайло Курдюк,  Олена Печорна, Валентина Михайленко, Любов Карпенко, Юрій Сбітнєв. А щойно до спілки прийнято Володимира Мохнєва.

У травні 1992 та 2015 роках на Чернігівщині, зокрема, у містечку Седневі,  відбулося міжнародне Шевченківське свято «В сім’ї вольній новій», в яких вагому участь брала обласна письменницька організація. У тому ж Седневі із 2003 року щорічно проходить Всеукраїнське літературно-мистецьке свято «Седнівська осінь», ініційоване спілками художників, композиторів і, звісно, письменників, в тому числі й чернігівських.

Із 1992 виходить журнал «Літературний Чернігів», який беззмінно очолює прозаїк Михась Ткач, який надає перш за все місце для публікації нових творів наших письменників. Існує найпрестижніша в області премія ім. Михайла Коцюбинського, лауреатами якої є чимало чернігівських поетів і прозаїків. А лауреатами найвищої премії України — Національної премії ім. Тараса Шевченка — стали Дмитро Іванов (за книгу поезій «Село в терновому вінку», 2010 р.) та Кость Москалець (за книжку есеїв «Сполохи», 2015 р.).

Урочисті збори обласної письменницької організації проходили з нагоди 25-річчя і 30-річчя від дня її заснування, тобто в грудні 2001 і 2006 роках, у приміщенні музею М.М.Коцюбинського, де ряд письменників були  нагороджені Почесними грамотами і Подяками НСПУ, облдержадміністрації, обласної ради, обласної спілки за значний внесок у справу духовного розквіту України.

Відходить, на жаль, до вічності старше покоління письменників. Хтось виїжджає з нашої області, хтось повертається на рідну Чернігівщину, як ось Любов Пономаренко. Хтось оселяється тут, навіть з іншої країни, як от  Юрій Сбітнєв із Росії. Життя не стоїть на місці…

Володимир САПОН

На світлині: Учасники установчих зборів обласної письменницької організації: голова СПУ Василь Козаченко, члени обласного літературного об’єднання Дмитро Іванов і Володимир Сапон, поет Абрам Кацнельсон, літературознавець Ірина Коцюбинська, член обласного літературного об’єднання Анатолій Мойсієнко, голова Гомельської письменницької організації з Білорусі Леонід Гаврилкін.

Світлина  Олександра Олійника.