Жінка-УКРАЇНКА

Цього чоловіка на вулицях Хмельницького видно ще здалеку. Кремезний, високий, незвична зачіска темного волосся, ще з молодих літ носить пишні вуса. Ступає тихо, спокійно, наче боїться розбудити маленьку дитину, наче боїться сполохати пташку. Це Іван Пустовий. 

І лише приглянувшись пильніше, помітиш, що в душі у цього чоловіка звучить і сміх дитини, і щебет пташки, і шелест першої трави, і соннепозіхання комашини - увесь-всенький світ, що оточує нас, у серці Івана бринить піснею, музикою, неповторною симфонією буття. Щогодинно, щохвилинно, навіть уві сні він зазбирує ті дивні звуки, вистроює їх у тільки йому відомий порядок і віддає людям новими піснями, етюдами, неповторними музичними супроводами, аранжуванням.

Хмельничани знайомляться з ним ще з малесеньких літ. Це ж під його музику у виставах обласного академічного лялькового театру, де вже понад двадцять літ він завідує музичною частиною, дітки весело підспівують зайчикам і лисичкам, злякано туляться до матусь під полохливий тупіт сірого вовка і інших страшних звірів. Діти виростали, випурхували із обіймів казок, а Іван Тимофійович так і залишився у полоні музики, пісні, слова. Його талант шліфували роки, творчі зустрічі, гастролі. До нього тягнулися музиканти, співаки, композитори. Як початківці, так і знані виконавці. Адже в свій час Іван Пустовий став першовідкривачем Олександра Пономарьова і Марини Одольської, Юрка Юрченка і Броніслави Солтисик, Наталі Валевської і Івана Березовського та багатьох-багатьох інших виконавців, про яких українському слухачеві пояснювати не доводиться. 

Обіймаючи посаду керівника оркестру Народного самодіяльного ансамблю «Юність Поділля», писав оркестровки музики до танців, аранжування народних та авторських пісень, у оркестрі грав на багатьох народних інструментах, брав участь у мистецьких фестивалях, що проходили у Польщі, Голландії, Франціїї, Бельгіїї, Греціії, Румунії, Німеччини та інших країнах Європи, де завойовував призові місця.

Так як мати не може назвати улюблену дитину, так Пустовий не може назвати улюбленого жанру. Чи то пісні, чи то пісенному супроводу, чи то музиці до дитячої вистави – кожному віддає серце, душу, безсонні ночі.

Його музика звучить більш як у сорока виставах, що йдуть у лялькових театрах Хмельницького, Києва, Вінниці, Львова, Сімферополя, Полтави, Рівного, Луцька та інших міст України. 

Ці вистави отримали високі нагороди та відзнаки на Всеукраїнських та міжнародних фестивалях.

А музика до першої на Україні лялькової поп-опери «Пан Коцький» увійшла до каталогу українських опер.

Написав музику та зробив обробки більше п’ятисот пісень на вірші українських поетів, та на власні тексти. Виконавці багатьох з них – народні та заслужені артисти України, а також юні співаки, підростаючі таланти. Скажімо, молода співачка Інна Олійник із піснею «Вітер» (автор Іван Пустовий) стала лауреатом «Червоної рути», а діставши перемогу у проекті «Шанс», зачаровувала нею вимогливе журі Голівуду (США). 
Не раз задаю собі питання: звідки у цього чоловіка стільки любові до музики? Де витоки його натхнення? Хто подарував йому талант до створення нових мелодій, віршів, до гри на різних інструментах?

Вважаю, що мамині колисанки, хист батька-самоука, вечірній шелест тополь ( адже село на Віньковеччині, де народився Іван, так і називається – Тополівка). А ще народна пісня, народна музика, яка супроводжувала його і в дитинстві, і в юності. Бо ще школярем Іван створив свою першу пісню, написав свій перший вірш, які вже тоді друкувалися у районній газеті.

Цій події тоді радів Іванко не менше, ніж дипломам Всеукраїнських та Міжнародних фестивалів, ніж збіркам пісень на вірші українських поетів.

Тож після закінчення школи не переймався роздумами, ким бути, а зразу ж вступив до Київської студії естрадно-циркового мистецтва, а згодом і до Київського державного інституту культури ім. О.Є.Корнійчука, який закінчив у 1978 році. 

Та продовжує навчатися, удосконалювати свій фах і досі. Адже час не стоїть на місці. Нові технології запису музики, нові жанри, нові запити. А в перервах між тим у душу проситься слово. То ніжне і ласкаве, як мамина рука, і тоді вірш обіймається з музикою, щоби у човнику мелодії плисти понад тихими вулицями міста; то гостре, як перчик, і щирий український гумор змушує по-доброму посміятися над людськими вадами, над житейськими проблемами, і тоді разочок Іванових гуморесок сороки чіпляють собі на шию та й розносять попід вікна людських осель.

Прогулююся вулицями рідного Хмельницького. Вечірні сутінки заколисують героїв-ляльок у ляльковому театрі. А на другому поверсі цього по-справжньому казкового будинку ще довго буде світитися світло. Там у царстві флейт, скрипок і сопілок буде чаклувати добрий чарівник, щоб назавтра юні хмельничата стали свідками музичного дива. А потім ще буде народжуватися нова пісня, а на останок застрибає по білому паперовому полю веселенька гумореска.

І вже аж тоді з-за столу підведеться Митець і попрямує до своєї домівки. Ступає спокійно, тихо, щоб не сполохати нової мелодії, нового слова. Он вони причаїлися у шелесті листу, хлюпочуться у хвилях Південного Бугу, хитрувато підморгують очима красунь-хмельничанок. 

Іде по своїй землі Іван Пустовий.

Надія Пукас

(Надруковано у журналі «Жінка»)