Жінка-УКРАЇНКА

Ніна Головченко

Фото Петра Радушинського

Магістрантку Університету «Україна» Оксану Радушинську відзначено Національною премією «Благодійна Україна − 2015» у номінації «Волонтер: фізична особа».

«Люди з безмежними можливостями, камертон прагнення до життя», − так зазвичай із захватом говорить про студентів з інвалідністю Петро Таланчук, президент Універститету «Україна», де створено необхідні умови для навчання такої молоді.

Саме отакою жагою до життя, невичерпною енергією і цілим спектром талантів наповнює світ випускниця Хмельницького інституту Університету «Україна», магістрантка кафедри журналістики Університету «Україна» в м. Києві Оксана Радушинська.

Оксана – журналістка, теле- і радіоведуча, громадський діяч, відзначена державними нагородами, письменниця – автор 25 книг і лауреат багатьох конкурсів як митець слова.

24 березня 2015 року Оксана отримала першу в житті премію як волонтер. Благодійною діяльністю Оксана опікується вже два роки. Спершу як співорганізатор проекту «Мистецька подільська сотня», а нині – як керівник  Громадського об’єднання «Творча сотня «Рух до перемоги». І хоча базуються ці проекти в Староконстянтинові Хмельницької обл, Оксану-волонтера знають далеко за межами цього міста.

У багажі Оксани та її команди − одинадцять поїздок в зону АТО, більше двох сотень благодійних концертів, акцій, виступів у госпіталях, на полігонах, у військових частинах. Мужніх, завзятих, патріотичних волонтерів «Творчої сотні «Рух до перемоги» разом з Оксаною знають і чекають у західних, центральних, східних регіонах України, у зоні АТО – від Маріуполя до Станиці Луганської по всій лінії розмежуваня. Творчу сотню в АТО називають «Янголами добра», а лідеру Оксані дали позивний «Ангел».

Разом з Оксаною та її друзями завжди її тато Петро Онуфрійович і мама Ніна Василівна, які вважають своїм батьківським обов’язком не лише підтримку Оксани, а й психологічну та матеріальну підтримку воїнів в зоні АТО та госпіталях.

Більше про це поговоримо з Оксаною та учасниками її команди.

Оксано, що спонукає Вас до такої діяльності?

− Найголовніший мотиватор – прислужитися своїй країні. Не хочу і не можу належати до когорти тих, хто за все вболіває, та ні за що не відповідає. А ще – після двох років щільного волонтерства і року поїздок в АТО – відповідальність перед тими, хто тобі повірив, хто на тебе чекає, кому ти стала «своєю».

Що Ви возите хлопцям на передову і що отримуєте навзаєм?

− У матеріальному плані возимо їжу, воду, одяг (цивільний і військовий), медикаменти, пічки-«буржуйки», цвяхи і скоби, дитячі листи і малюнки. У творчій площині – запальні концертні програми, під час яких разом із бійцями радіємо і сумуємо, сповнюємося віри та гордості за себе – український народ, танцюємо, співаємо, жартуємо, мріємо. У плані емоційному веземо в АТО домашнє тепло, вдячність за подвиг наших героїв, високу моральність, яка спонукає до впевненості в тому, що вдома на бійців чекають, їх люблять і в них вірять. А навзаєм отримую значно більше – безцінність у простих речах: зачитана книга «Аеропорт» Сергія Лойка з побажаннями бійців; букет квітів посеред зони АТО, або... яблуко під зніяковілий погляд: «Вибачте, квітів не знайшов»; шеврон чи хрестик-оберіг – у дарунок; проста солдатська їжа і та неймовірна турбота, якою оточують нас, волонтерів, у кожній бригаді; та радість, із якою нас зустрічають і просять приїздити знову. Із кожної поїздки на Схід привожу нові знайомства зі справжніми Героями, зі справжніми Людьми. А ще такі не матеріальні речі, як погляд, слово, усмішка, подяка. Те, що ніколи не зблякне і не загубиться!

Чому проект «Мистецька сотня» тепер триває без Вас, а Ви створили нову громадську організацію? Здається, у доброчинній діяльності найменше має бути суперництва і заздрощів…

− Так, свого часу я створила «Мистецьку подільську сотню», усіляко сприяла її популяризації по всій Україні, долучила до проекту Мінкульту «Зброя культури», у співпраці з 42 Гарнізонним Будинком офіцерів (ГБО) і старокостянтинівським управлінням соцзахисту організовувала поїздки до майже усіх полігонів і шпиталів України.

Тепер плоди цієї праці собі присвоюють зокрема і ті, кого й близько не було біля «сотні». І їхня жага політичної влади на містечковому рівні виявилася сильнішою за моральні принципи і внутрішню злагоду всередині колективу. Новина про те, що «Мистецька подільська сотня» підтримує і відкрито агітує за одну з політичних сил під час минулорічних виборів до місцевих рад, стала для мене пострілом упритул. Кілька учасників колективу потайки визначили на загал політичну орієнтацію ще чотирнадцяти своїх колег. Зокрема, мою. Хоча я  публічно оголошувала про свою аполітичність, аби мати змогу співпрацювати з усіма, хто готовий допомагати армії. Утім, замість пояснення нечесного вчинку, я отримала від колишніх «друзів»-колег глузування, погрози і зневагу. Далі рухатися пліч-о-пліч з тими, хто зрадив моральні цінності задля політичної кар’єри, не бачила сенсу.

Відтак, разом із однодумцями утворили нову, офіційно зареєстровану ГО «Творча сотня «Рух до перемоги» й успішно здійснюємо волонтерську діяльність, базуючись на принципах моральності, взаємоповаги, спільного бачення подальшої реалізації нашої спільної мети. Ми не конкуруємо, а співпрацюємо на волонтерській ниві з іншими ГО чи інституціями. Триває надійна співпраця з 42 ГБО і управлінням соцзахисту. Надзвичайно конструктивна діяльність складається з об`єднанням українок «Яворина», з організацією воїнів АТО м. Старокостянтинова, з обласною філармонією, з Генеральним Штабом України. Пишеться нова сторінка життя.

Які емоції і почуття пережили Ви на церемонії нагородження у Мистецькому арсеналі?

− Звичайно, емоційне піднесення, хвилювання, радість. Уперше отримувала відзнаку за волонтерську діяльність. Та ще й на такому високому рівні! Було почесно сидіти в одному ряду зі Святішим Патріархом Філаретом, дружиною Президента Мариною Порошенко та дружиною екс-Президента Катериною Ющенко. До слова, з пані Катериною, котра опікується Фондом «Україна 3000» зустрічаємося не вперше. Бачила зі сцени, як вона підбадьорливо усміхалася до мене, а одразу по завершенню заходу – підійшла, і ми дуже щиро обнялися, поспілкувалися. Надзвичайно приємно було отримувати відзнаку з рук президента благодійного Фонду «Приятелі дітей» Марини Криси. Утім, коли пані Марина стала переді мною на коліна, аби засвідчити свою повагу до того, що волонтерську діяльність в АТО здійснює людина в інвалідному візку, – я страшенно зніяковіла. Не можу звикнути до таких ситуацій... Ніяковію, коли бійці на сході опускаються на коліно і вдячно цілують руку. Відверто – дуже ціную такі моменти. Вони трепетні, живі.

Принагідно вітаю Діану Мороз із першим місцем у нашій номінації «Волонтер: фізична особа»! Перемога гідна і цілком справедлива.

Не можу не звернути увагу на дещо інший аспект дійства. Окремі публічні  особи з категорії «сильних світу цього», запрошені для вручення нагород переможцям, вочевидь, не цікавилися здобутками лауреатів. Відбувши свою номінацію, зафільмувавшись для випуску новин, вони поспішали залишити Мистецький Арсенал. Так і хочеться зіронізувати, що, мовляв, у них вдома білизна замочена для прання, а на плиті – борщ не доварений... Чи не варто позбавлятися оцього зверхньо-поблажливого ставлення, коли народ має бути щасливий уже тим, що його удостоїли своєю присутністю? Ми − європейська країна, чи досі совєцька?..

Дуже достойно виглядали ті перші особи, котрі вшанували своєю увагою всіх благодійників і залишилися до завершення заходу і спільної з лауреатами фотосесії.

Батьки Оксани, Ніна Василівна і Петро Онуфрійович Радушинські.

Ніно Василівно, Петре Онуфрійовичу, чи не стомилися Ви супроводжувати Вашу невгамовну доньку в усіх її проектах?

‒ Ми звикли до такого ритму життя. Спочатку це були літературні і журналістські конкурси, у яких брала участь Оксана. Тепер – волонтерська діяльність, поїздки в АТО. Своєю енергією і непосидючістю Оксана захоплює всіх навколо. А ми усіляко підтримуємо її, радіємо тому, що наша донька затребувана, що її поважають, що їй вдається реалізовуватися в житті. Та й самим біля неї немає коли хворіти і старіти!

Наталя Шабельник, начальник управління соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради.

Пані Наталю, Ви опікувалися Оксаною на цьому заході найбільше: подбали про зручне місце для лауреатки-візочниці і про волонтерів, які допомогли їй піднятися на подіум для отримання відзнаки. Ви приїхали аж зі Старокостянтинова на це свято. Чому Ви підтримуєте Оксану?

‒ Знаю Оксану майже 17 років, із часу виходу у світ її першої поетичної збірки «На крилах мрій». За цей час надзвичайно багато пройдено, зроблено, досягнуто. Оксана Радушинська стала добре відомою не лише у нашому місті, але й далеко за його межами. Вона є зразком гідності та добропорядності, а її постійне бажання допомагати людям та творити викликає захоплення. Чесна, щира, справедлива, непосидюча ‒ вона завжди у роботі, з новими ідеями та задумами. Ця Людина запалює теплом любові, добра і милосердя всіх, хто поруч. Працювати разом із Оксаною, реалізовувати спільні проекти завжди було і залишається надзвичайно цікавим.

Ця героїчна Жінка перша на Хмельниччині розпочала реалізацію соціально-мистецького проекту на підтримку воїнів АТО. Із квітня 2014 року десятки концертів було організовано у військових частинах, полігонах та госпіталях України. Ще 2014 року Оксана говорила, що має бути з хлопцями на передовій, адже там також потрібна підтримка. І з 2015 року Оксану уже можна було бачити в зоні проведення АТО. Чи важко? Думаю, що так. Не кожен чоловік витримає таке навантаження, як ця тендітна жінка. Та розуміння того, що зараз робить Оксанка, приходить там, на Сході України, коли бачиш сповнені щастям та вдячністю очі наших військових, коли зустрічають як рідну і просять приїхати ще, коли мужні та сильні чоловіки плачуть, слухаючи її поезію.

Знаю, що у житті Оксана Радушинська часто звертається до слів Блаженного Августина, що колись прорік: «Боже, дай мені силу зробити те, що я можу зробити. Дозволь заплющити очі на те, що я зробити не можу. І дай мудрості відрізнити перше від другого». Тож бути поруч з такою Людиною, допомагати, мати честь називатися подругою ‒ то є справжнє щастя, дароване життям.

Полковник Євген Блискун, начальник Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України, заслужений працівник культури України.

Пане Євгене, рожеві троянди для чарівної лауреатки, кава з коньяком для Оксани і її друзів, – це тільки шляхетність офіцера, чи у Вас з Оксаною є певна спорідненість?

‒ У нас – не просто спорідненість. Багаторічна плідна співпраця на мистецькій ниві, взаємна підтримка від ідеї до дії, спільне бажання робити добро для людей, – усе це поєднує найміцнішими зв’язками. Радушинські – це взірець для багатьох українців. Маю за честь бути їхнім другом. Усією родиною Блискунів, ми щиро радіємо успіхам Оксани. А троянди, до речі, були яскраво-рожевими – для яскравої, надзвичайно талановитої особисті.

Олександр Петрук, офіцер Збройних Сил України.

Пане Олександре, Ви в одній команді з Оксаною відвідуєте наших бійців у зоні АТО, виконуєте там на «біс» сороміцькі коломийки. І як оця тендітна дівчина і вишукана поетеса витримує далеку дорогу на Схід і брутальний солдатський гумор?

‒ Сороміцькі коломийки – то не є брутальний гумор. Брутальний гумор ‒ це коли боєць звертається до генерала стосовно забезпечення бронежилетами, а генерал каже, що, мовляв, добудете у бою. Сороміцькі коломийки ‒ то є так званий «стьоб», насмішка з додаванням легкого ненормативу. А вишукана поетеса???.. Так то «наш пацан»!

Більше світлин - у альбомі. 

P.S. Радушинська Оксана: «Війна закінчиться, повернуться додому всі ті, на кого чекають» // https://www.youtube.com/watch?v=VK8d0KYRPs0

Довідка:

Національний конкурс «Благодійна Україна» − щорічний всеукраїнський конкурс з відзначення найкращих благодійників і найбільш ефективних благодійних ініціатив в Україні. Заснований 2012 року Асоціацією благодійників України.

Організатор конкурсу – Асоціація благодійників України, співорганізатори – Міністерство соціальної політики України та Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», партнери – НКММК «Мистецький Арсенал», Українська торгово-промислова конфедерація, Держкомітет з питань телебачення і радіомовлення, компанія «Кока-Кола Беверіджиз Україна», компанія «Нуга Бест», ІАЦ «Громадський простір», МА «Територія «А», «Музейний простір України». Конкурс проводиться за підтримки Міністерства освіти і науки України, Міністерства культури України, Міністерства охорони здоров’я України.

Серед учасників конкурсу – соціально відповідальний бізнес, громадські, волонтерські та благодійні організації і спільноти, фізичні особи, дитячі і молодіжні колективи, ініціативні групи, об’єднання громадян, засоби масової інформації тощо.

Загалом на адресу Оргкомітету 2015 року надійшло 712 заявок у 9 конкурсних, 4 спеціальних номінаціях та 3 «волонтерських» номінаціях. Для порівняння, на конкурс «Благодійна Україна – 2014» надійшло 312 заявок, «Благодійна Україна – 2013» – 227.

У конкурс додалися номінації для відзначення волонтерської роботи. Це три номінації під патронатом Міністерства соціальної політики України: «Волонтер: фізична особа», «Волонтер: організація» та «Корпоративне волонтерство».

Починаючи з 2015 року, у конкурсі «Благодійна Україна» введено номінацію для благодійників з-за кордону. У конкурсі вже взяли участь доброчинці з Італії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Польщі, США, Франції, Чеської Республіки.

Церемонія нагородження пройшла 24 березня 2016 року у приміщенні НКММК «Мистецький Арсенал». Ведучими церемонії виступили Президент Асоціації благодійників України Олександр Максимчук та співачка, мисткиня, журналіст і громадський діяч Анжеліка Рудницька.

Оголосити кращих і вручити їм нагороди організатори запросили відомих українців. Участь у церемонії взяли Патріарх Київський та усієї Руси-України Філарет, дружина Президента України Марина Порошенко, Народний депутат України Микола Княжицький, заступник Міністра соціальної політики України Віталій Мущинін, Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко, письменник і видавець Іван Малкович, Голова Державної Регуляторної служби Ксенія Ляпіна, член Наглядової ради конкурсу «Благодійна Україна» Марина Одольська, громадські діячі, а також широке коло доброчинців та людей, небайдужих до розвитку благодійності в Україні. Перед початком церемонії до всіх присутніх звернувся Святіший Патріарх Філарет.